Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Як дивитися “Пляшкову ракету” Веса Андерсона

«Я не можу повернутися додому. Я дорослий».

Дебютному фільму Веса Андерсона 22 роки. А режисерові – 49 (ми були шоковані). Якщо Ви обожнюєте молодість, то це фільм саме про неї. Таку веселу, безтурботну та наївну. Ту, яку хочеться пригадувати (особливо молодість 90-их, якщо ви розумієте, про що ми). Смішно, ностальгічно і цікаво. То як з’явилася ідея фільму, який не схожий на всі наступні?


Рік: 1996 Жанр: напівкомедія, напівісторія кохання, напівдрама, напівкримінал


Про що?

Про двох друзів, які зіграли у втечу з божевільні. Головний герой Дігнан складає план  життя на наступні 75 років і презентує його своєму нещасному (адже він добровільно лікується у психлікарні) другові Ентоні. Вони повинні стати грандіозними крадіями. Перші дві локації, які слід пограбувати – будинок самого Ентоні та книжковий магазин. «Пляшкова ракета» – це фільм про юнацький максималізм, наївність та страх подорослішати. Тут є і кохання з першого погляду, і техаська мафія, і кримінальні правопорушення.

В головних ролях: Люк Вілсон, Овен Вілсон, Нед Давд, Лумі Кавасос, Ші Фавлер, Джеймс Каан.

Звідки така ідея?

Вес Андерсон та Овен Вілсон познайомилися в університеті, потоваришували і вдвох почали винаймати квартиру. Але виникла одна проблема: несправні віконні решітки. Якщо ви потрапите у таку ситуацію і власник квартири відмовиться будь–що змінювати, найкращий вихід – інсценізувати пограбування власних апартаментів. Хлопці так і зробили. На жаль, поліцейські одразу зрозуміли, що витівка здійснена зсередини. Тому Вес та Овен виправдалися, вся ця ситуація звелася нанівець і залишилися лише мрії про кримінальне майбутнє. Про безтурботність, про невизначеність та про авантюрність. “Пляшкова ракета” – це історія того Веса та Овена, якими вони могли і хотіли б бути. Так вони створили амбітну чорно–білу короткометражку, яка не пройшла Санденський кінофестиваль. А потім нізвідки з’явився продюсер Джеймс Брукс і запропонував профінансувати повну версію кінострічки.


Вже перший фільм режисера надзвичайно особистий: ми повністю поринаємо у світ його відвертої та дещо наївної молодіжної фантазії. І розуміємо, що найбільший страх Веса – подорослішати. І йому вдається цього уникнути, бонаступні фільми аж випромінюють дитинність.


Чим надихався режисер?

«Злі вулиці», Мартін Скорсезе, 1973

Драматичний фільм про юних нащадків мафіозі Нью–Йорка. Третя стрічка режисера світового масштабу, який є одним з найбільших натхненників Андерсона. У «Злих вулицях» він знайшов прототипи своїх головних героїв: Джонні Боя, розхлябаного бешкетника кварталу, який є хард-версією Дігнана;та Чарлі, більш витонченого Ентоні, майбутнього зразкового кримінала, що мріє отримати ресторан у спадок та врятувати друга від самого себе. Зверніть увагу на коханку головного героя – вона зовнішньо дуже схожа на Інес з “Пляшкової ракети”.

«Дивніше, ніж у раю», Джим Джармуш, 1984

Чорно–біла абсурдна комедія про те, як емігрант Віллі та його друг Едді за допомогою шахрайства дістають 600$ і їдуть світ за очі. Вони беруть участь у ставках на кінних та собачих перегонах і змінюють плани на майбутнє щогодини. Цікаво, що, окрім сюжету, Андерсона у фільмі зацікавила і зйомка: вона переважно здійснена неперервними кадрами.

«Чотириста ударів», Франсуа Трюффо, 1959

Дебютний фільм режисера французької нової хвилі. Цю стрічку можна назвати фавориткою Андерсона, бо будемо згадувати її і в “Рашморі”, і в “Королівстві повного місяця”. «400 ударів» – кримінальний фільм про 13-річного складного підлітка, який втікає з дому і разом зі своїм другом намагається влаштувати життя без батьків. Хлопчики коять багато дурниць, бігають містом, зривають еротичні плакати і палять цигарки. Андерсон зумів зловити оцей дитячий запал та перенести його на американські екрани. І коли Дігнан у “Пляшковій ракеті” каже, що його не можуть зловити, бо він невинний, одразу згадуєш про Антуана Дуанеля. І все стає зрозуміло. До речі, фільм називається «400 ударів», тому що це фразеологізм на бешкетника у французькій («les quatre cents coupes»).

Про свій перший раз перфекціоніст Андерсон розповідає так:

«Були моменти під час зйомки, коли я думав: “Я не зовсім впевнений, як точно це зробити, тому ми просто зробимо  так-сяк і підемо далі”. Потім ми знімали “Рашмор” і я казав: “Мені байдуже, що ми вже працюємо 18 годин і зараз 5.30 ранку, а через 45 хвилин зійде сонце, ми повинні зняти цю сцену, як треба. Я повинен переконатися, що ми все зробили правильно. Бо колись зйомка закінчиться і ми будемо мати те, що будемо мати, а мені доведеться жити з цим усім аж до самої смерті”».

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021