Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Як дивитися “Чотириста ударів” Франсуа Трюффо

Якщо ви з ностальгійною відразою пригадуєте суворих вчителів і дитячі забавки однокласників, якщо пам’ятаєте, як хотіли втекти з дому, коли виносили сміття, якщо знаєте, як вкрасти відверті постери із кінотеатру, щоб розглядати їх ночами, то із задоволенням спостерігатимете за пригодами Антуана Дуанеля з дебютного фільму Франсуа Трюффо та французької нової хвилі “Чотириста ударів”. Ця стрічка відома не лише завдяки близькій глядачам історії дорослішання, а й за проривність у зйомках, монтажі та виборі простору. І варта нашої з вами уваги, щоб зрозуміти фундамент сучасного кіно.

Кадр із фільму “Чотириста ударів”


Рік: 1959 Жанр: кримінальна комедійна драма про юнацький бунт Акторський склад: Жан-П’єр Лео, Клер Мор’є, Альберт Ремі, Гі Декомбль.


Про що?

Антуану Дуанелю тринадцять. Він потайки розмальовує еротичні плакати на уроках, краде в батьків гроші на кіно і ходить в магазин по борошно. А ще Антуан не вміє підробляти батьківський почерк, красти друкарські машинки і вигадувати правдоподібні історії. Тому якось його виганяють зі школи і він бігає вулицями Парижа в пошуках дорослого життя. А ми спостерігаємо, як він курить сигари зі своїм найкращим другом, вишукано читає Бальзака і неспокійно спить від криків батьків. Це фільм про життя, яке просто трапляється: часом кумедне, часом драматичне, а часом нічим не особливе. Франсуа Трюффо, коли виступав проти фільмів із клішованими неприбавливими героями, як от пиятики, казав, що в кіно ми маємо рефлексувати. Тому створив історію про самого себе і кожного з нас.


Звідки взялася така ідея?

Матері Франсуа було дев’ятнадцять, коли в неї народився син. Він для неї був синонімом до слова “сором”, бо не мав батька. Існування Франсуа жінка приховувала цілий рік, доки не одружилася з Роланом Трюффо, який дав прізвище майбутньому режисерові та став йому за батька. Але подружжю було зовсім не до виховання дітей, тому Франсуа віддали бабусі. Коли та померла, майбутній режисер поселився в невеличкій квартирі в Парижі з батьками. Ту байдужість, якою були сповнені будні хлопця, ви і можете спостерігати в стрічці. У матері збереглося зневажливе ставлення до сина, а вітчим, хоч і був добрим, батьком Франсуа не став. Тим паче, що в подружжя був викидень і всю негативну енергію від ненародження дитини батьки спихали на сина.

Кадр із фільму “Чотириста ударів”


Франсуа погано вчився в школі, за що його в чотирнадцять відрахували. Юнак вирішив зайнятися самоосвітою. Основна ціль: дивитися по три фільми в день і читати три книжки в тиждень. Ще у вісім років він познайомився з кінематографом через фільм “Втрачений рай” Абеля Ґанса. Відтоді крав гроші на квитки в батьків, непомітно пробирався в зали і ховав портфелі (бо з ними в кіно не пускали) за сусідськими дверима, щоб прогуляти уроки перед екраном.

Кадр із фільму “Чотириста ударів”


Коли ви дивитиметесь фільм, вам здаватиметься, ніби ви вже чули десь історію цього Антуана Дуанеля. Ми щойно її переказали під іншим іменем, проте без сюжетних деталей, дотепів і красивих кадрів. Все в цій стрічці траплялося насправді або з режисером, або з його знайомими. Навіть друг головного героя Рене списаний із товариша дитинства Трюффо.

Кадр із фільму “Чотириста ударів”


Сюжет був першою інновацією Франсуа. До нової хвилі у кіно показували клішованих героїв із літературних творів, які глядачів не торкали. Тому рішення Трюффо зняти фільм про себе було проривним. Новим для кінематографу також був акторський склад: головну роль виконував не професійний актор, який би страждав на театральність та гіперболізацію почуттів, а тринадцятирічний хлопчина. Жан-П’єр Лео прийшов на кастинг фільму за оголошенням із газети. Він був дуже захоплений ідеєю зіграти в кіно, а ще дуже схожий на режисера в дитинстві, тому Франсуа взяв його на головну роль. Грати Жан-П’єр, звісно ж, не вмів, але хотів слухати і мав свій підлітковий бунтівний досвід, тому через довгі бесіди з режисером та розуміння героя він показав нову акторську майстерність. Після цього він зіграв ще у безлічі фільмів Трюффо, кількох Годара, Бертолуччі і Пазоліні.

З грою Лео пов’язана ще одна інновація Трюффо – прорив четвертої стіни. У сцені, де Антуан розмовляв із психологом, Жан-П’єр не просто вигадував відповіді на запитання, але й дивився в об’єктив. Це було дуже сміливо для кінематографу, який раніше ховався в своїй коробці вигадок. Так режисер ніби намагається натякнути, що ми всі в одній реальності. Відомий також останній кадр стрічки, де Антуан розгубленим поглядом дивиться в камеру і ніби запитує: “А що буде далі?” Після Трюффо такий прийом часто використовували інші режисери нової хвилі. Це стало їхньою родзинкою.

Фінальний кадр із “Чотириста ударів”


Останнім (як то кажуть англійською “last but not least”) проривом “Чотириста ударів” стала зйомка. Фільми до Франсуа Трюффо знімали в павільйонах на кіностудіях, що створювало дуже награну та штучну атмосферу. А ще коштувало багато грошей, яких у режисера не було. Тому він вийшов на вулиці міста, знайшов невеличку квартиру, взяв із собою камеру та почав знімати. Його фільм, як колись картини імпресіоністів, почав зйомки en plein air (на пленері) і дозволив більшій кількості молодих кінематографістів творити. А ще показав нам Париж напередодні 1960-х.

Кадр із фільму “Чотириста ударів”


Цікавим є монтаж картини. Замість того, щоб демонструвати в кожній сцені якийсь екшн, Франсуа показує, як головний герой пересувається з місця на місце чи читає, дозволяє нам розглянути дітей в театрі ляльок, насміятися з однокласників Антуана і зрозуміти його світ. У останні кілька хвилин фільму хлопець просто біжить і це триває так довго, що ми відчуваємо на собі втому героя. І це вражає. Бо кіно виявляється близьким і живим.

Чим надихався режисер?

У юності Франсуа потрапив до кіноклубу Дельта, де познайомився із глибокоестетичним і чуттєвим французьким кіно 30-х років Саша Гітрі та Жана Ренуара. А тоді почав відвідувати Французьку Сінематеку, де побачив комерційно проривні авторські стрічки Джона Форда та Альфреда Гічкока. Відтоді Трюффо поєднував у собі емоційність, проникливість і любов до криміналу та саспенсу. У своїх фільмах, зокрема в “Чотириста ударів”, режисер комбінує новітні прийоми американських режисерів психологічного трилеру та естетику французького молодого кіно, від якої віє теплом з екрану (судження підтверджене багатьма суб’єктами). Його фільми цікаві і прості до сприйняття, за що його звинувачували “надто авторські” режисери нової хвилі. Але простота вигідна глядачеві. Особливо, якщо вона така.

Кадр із фільму “Чотириста ударів”


Звідки така назва?

Французькою мовою вислів “faire les quatre cents coups” означає “робити капості, бунтувати, жити хуліганським життям”. Назву фільму було би доречно перекласти фразеологічно “33 нещастя” або “Антуан Халамидник”.

Кадр із фільму “Чотириста ударів”


Нам вже не тринадцять і ми не крадемо в батьків гроші на кіно. Ми не втікаємо з дому і не ненавидимо шкільних вчителів. Ми не мусимо ховати портфелі, щоб вільно ходити по вулицях, і не підробляємо мамин почерк. Але іноді це хочеться відчувати знову. “Чотириста ударів” нам це дозволяє. А ще вражає потенційних партнерів чи партнерок при знайомстві у барі. Бо ж можна фліртувати зі словами: “А ти теж відчув/-ла втому Антуана Дуанеля, коли він біг до моря в кінці фільму?” Хіба ні?

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021