Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Потоваришувати з французькою новою хвилею: Франсуа Трюффо


Свята закінчуються, а весна – ні. І нехай офіційна французька позаду, ми продовжуємо її за допомогою кінематографу легкості, бунтарства та авторства – французької нової хвилі. Ми вже розповідали про неї у матеріалі Потоваришувати з французькою новою хвилею: 5 фільмів на всі настрої, а зараз поговоримо про її представника Франсуа Трюффо. Його стрічки були проривними і зачіпали багатьох глядачів, які ні крапельки не петрали в артхаусі. Через це соратники Трюффо називали його картини масовими, а така характеристика для них була табу. Втім, фільми Трюффо цікаві, сентиментальні, динамічні, а ще красиві та дуже французькі. Кажуть, щоб зрозуміти Францію, можна просто переглянути кілька його стрічок, тож ми радимо, з чого почати.

“400 ударів” – напівавтобіографічна кінокартина про “складного підлітка” Антуана Дуанеля. Він носить красиві гольфи, створює вдома вівтар Бальзаку та спить у коридорі. Коли слухати мамині розмови про те, що вивчати французьку мову, на відміну від математики, – важливо, бо “треба грамотно писати листи”, і спостерігати татову невірність бракує терпіння, Антуан втікає з дому разом зі своїм найкращим другом. Режисер бездоганно передає дитячу авантюрність та внутрішню зламаність через різкі рухи камери, монтаж і сюжет: хлопчики коять дурниці, зривають еротичні плакати і курять цигарки. Трюффо змушує глядачів полюбити бешкетника і сам любить його настільки, що знімає ще чотири фільми про нього: “Антуан і Колетт”, “Вкрадені поцілунки”, “Родинне вогнище” та “Кохання, що втекло”, але перший, безсумнівно, найкращий.


“Стріляйте в піаніста” – за словами Трюффо, він “зробив фільм без теми та висловив все, що хотів сказати про славу, успіх, падіння, невдачу, жінок і любов за допомогою детективної історії". Шарлі чи то Едуар – піаніст у забігайлівці, де щовечора люди танцюють під його чарівну музику. Він виховує молодшого брата, добре грає і нічого про себе не розповідає, поки не з’являється його старший брат із переслідувачами. Так починається і екшн, і кохання, і знаменитість. Фільм напівтрилер-напівказка зачіпає деталями: танці в барі нагадують сучасну версію “Балу в Мулен де ла Галетт” Ренуара, великі плани сором’язливих торкань та нерішучий голос за кадром знайомо смішать, а гра акторів другого плану, поєднана з незвичним монтажем, робить банальні сюжетні повороти кумедними та проникливими.

“Жюль і Джим” – стрічка про дружбу, любовний трикутник і життя теплої взаємної-невзаємності. Жюль, німець у Франції, випадково познайомився з французом Джимом, і з того часу вони завжди разом: займаються вільною боротьбою, розглядають скульптури та закохуються в жінок. Їхню дружбу не ламає ані Перша світова війна, ані Катрін, яка зваблює обох. Молодість вони проводять втрьох: катаються на велосипедах по Французькій Рив’єрі, кричать з вікна у вікно та заради розваги шукають коробки від цигарок і сірників у лісі. За настроєм фільм нагадує “Мрійників” Бертолуччі: такий ж безтурботний і авантюрний, доки життя героїв не кочує до німецьких гір та стає складним. Утім, заморожені кадри (монтажний прийом, коли зображення ніби ставиться на паузу) обіймів, усмішок і сліз персонажів хочеться роздрукувати і поставити в рамочку. Бо за 80 хвилин фільму герої з їхніми переживаннями (і це ми ще не сказали, що всі вони дуже красиві та артистичні) стають рідними, попри національність, життєві погляди та алогічні вчинки.


Радимо також “Американську ніч”, фільм про створення фільму, де Трюффо зіграв роль режисера. Стрічка розповідає про магічну кухню кіно з розчарованими літніми та нервовими молодиими акторами й авантюрними асистентами. А для тих, хто любить театр, Катрін Денев і Жерара Депардьє є картина “Останнє метро”. Там йдеться про постановку п’єси в окупованому Парижі, де Друга світова війна відчувається через кольорову палітру, підвали, де євреї читають п’єси і ховаються від гестапо, та ексцентричних критиків із нацистськими нахилами. Цей фільм, як і більшість творінь Трюффо, про звичайне життя людей, яких режисер, утім, безмежно любить. А це й приклеює до сидіння та переконує дивитися більше.

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021