Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

"Пліт Медузи" Теодора Жеріко



Кажуть, у художників найменша ймовірність заразитися вірусом, бо вони й так постійно самоізолюються. Теодор Жеріко — не виняток. У ХІХ столітті він влаштував собі «карантин»: побрив голову, щоб не ходити на тусівки (така зачіска вважалася не світською), замкнувся у майстерні й цілодобово працював. Все заради того, щоб написати одну із найбільш грандіозних картин Лувру – «Пліт медузи». Розповідаємо, звідки взявся шедевр романтизму, що спільного між майстернею Жеріко і моргом, та до чого тут студенти-медики.


Далекого 1816 року фрегат «Медуза» переправляв людей із Франції для колонізації земель у Сенегалі. Капітаном корабля був граф де Шомаре, який підкупом здобув це місце. Через його непрофесіоналізм «Медуза» загрузлана мілині вже наступного дня — людям довелося пересісти на рятівні човни. Для 150 осіб, яким не вистачило місця, змайстрували імпровізований пліт і прив’язали до шлюпок. Однак граф де Шомаре вирішив порізати мотузки, щоб «скинути баласт» і швидше дістатися суші. Жінок, старих і матросів залишили напризволяще у океані. Вони провели на плоті 13 діб, під час яких вижили лише 15 людей. За безпечне місце біля щогли билися на смерть, голод спонукав вдаватися до канібалізму, а від палючого сонця деякі втратили глузд. Лише згодом судно «Аргус» знайшло пліт і врятувало тих, хто вижив.


Жеріко вирішив написати картину через два роки після трагедії фрегата «Медуза». Тоді ця історія все ще не сходила з язиків: вона викрилакорупцію у французькій владі, яка призвела до десятків невинних жертв. Більш того, хірург та інженер, які були серед переживців, видали книжку про свій досвід. Суспільство було обурене, а політична верхівка намагалася ігнорувати наслідки трагедії. Тому свою нову картину Теодор Жеріко назвав «Кораблетроща». Ця назва не мала політичного контексту, тому її дозволили виставити на Салоні, але глядачі зрозуміли, про що мова.


Митець довго не міг визначитися, на чому зробити акцент. На ескізах бачимо, що Жеріко думав і про канібалізм, і про момент порятунку, і про бійки за місце біля щогли. Втім, Теодор обрав найсильніший сюжет: відчуття надії. На горизонті ми бачимо «Аргус», який ось-ось врятує пліт. До речі, постраждалі двічі бачили судно: вперше воно не помітило «Медузу» і проплило повз.


Картина має складну композицію: всі лиця обернені від нас, а один кут плота ховається під раму, тому здається, немов глядач також на «Медузі». Щоб зобразити понівечені мертві тіла, Жеріко годинами малював кінцівки, які йому приносили медики із госпіталю. Писати на передньому плані мерців було «модно» серед романтиків: це додавало картині адреналіну — того, чого собі не могли дозволити класицисти. Такий прийом згодом використав на «Свободі на барикадах» Ежен Делакруа, який, до речі, був натурником Жеріко для цієї картини. Про канібалізм Теодор теж не забув: на фрагменті можна побачити, як один з чоловіків кусає за ногу іншого.


Картина Жеріко — не просто картина про засудження влади чи кораблетрощу. «Пліт Медуза» розповідає позачасову історію про людей, кинутих напризволяще. Бо всі ми часом почуваємося, ніби втрачаємо останню надію посеред океану, де не можемо знайти порятунку. Жеріко залишає нам лише одне — розмиту цятку на горизонті, яка може виявитися судном «Аргус».



Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021