Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Павліковський: на шляху від Пола до Павела

Якщо ви читаєте цю статтю, то найімовірніше бачили “Холодну війну” і вже наспівуєте ”Dwa serduszka”. Красивий і вивірений, чуттєвий і чесний, актуальний і позачасовий, цей фільм завоював і поважні кінонагороди, і глядацькі серця. Здається, Павліковський у 2018 році зняв картину, яку вже на прем’єрі можна було дивитись із відчуттям, що переглядаєте світову класику. Кадри нагадують то італійський неореалізм, то французьку нову хвилю (ці напрями Павліковський називає своєю “кінематографічною батьківщиною”), а десь – сторінки сімейного фотоальбому (саме такою мала бути стрічка за задумом режисера). Попередній фільм “Іда” за формою дуже схожий на “Холодну війну”. Монохромність, “ретро-формат” 3:4, стислий хронометраж, мінімалістичні виразні засоби, повоєнна Польща. Саме з цим асоціюється творчість Павліковського зараз, але це не можна назвати його фірмовим стилем – надто вузький погляд на роботу режисера. Розглянемо інші сторінки його біографії, яка охопила не одну країну, мову і часовий період. Павел (Пол) Павліковський

Павел (Пол) Павліковський
Павел (Пол) Павліковський

Польсько-британські ландшафти Павліковського


Найкрасивіший польський фільм останніх років зняв режисер, який значну частину життя прожив у Британії. Павліковський переїхав із Варшави до Лондона в 14. Він думав, що їде на літній відпочинок, і не здогадувався, на скільки років затягнеться мандрівка. Просто не очікував від матері, що "поїздка в Лондон" означає "переїзд".


Вливався до іноземного середовища юний Павліковський доволі болісно. Він був підлітком, який приїхав із соціалістичної Польщі в незвичний капіталістичний світ і не знав жодного слова англійською. Цей травматичний досвід згодом вплинув на творчість режисера – іноземні країни це місце ізоляції та відірваности для його героїв.

У Британії Павліковський вивчав літературу та філософію в Оксфорді, почав знімати спершу документалістику, а потім художні фільми та здобув визнання. Вже у зрілому віці, після смерті дружини та дорослішання дітей, коли розсіялося все, що пов’язувало його з Британією, він потребував знову знайти опору в житті, чим і стала Польща. Тут він зняв шедевральні “Іду” та “Холодну війну”. До виходу цих фільмів у пресі його частіше називали британським режисером польського походження, аніж польським. Визначати національну приналежність творчости режисера ми не будемо. Згадаємо лиш те, що Павліковський після першого художнього фільму “Останнє пристанище” британське “Пол” у титрах змінив на польське “Павел”.


Світлина зі зйомок "Холодної війни"
Світлина зі зйомок "Холодної війни"

Документалістика на руїнах соціалізму


На 90-ті роки припадає чи не найцікавіший період творчости Павліковського. Тоді він почав свою режисерську кар’єру та працював на телеканалі BBC, де створював документальні фільми. “Ніхто не знав, хто я, тож я міг знімати, що завгодно” – згадує Павел. І справді: можливість знімати що завгодно він використав сповна. Так, Павліковський зняв документальні роботи про культову алко-поему “Москва-Пєтушки” Єрофеєва, правнука Достоєвського, який намагався купити в Берліні вживаний Мерседес (“Подорож Достоєвського”), про тур одіозного політика Жириновського Росією (“Мандрівки із Жириновським”) та про Радована Каранжича – сербського національного лідера, учасника громадянської війни в Югославії (“Сербська розповідь”).

Павліковський досліджував посткомуністичний простір і знаходив для нього несподівано влучні ракурси. Так імперські руїни Росії проглядаються через ґротескно-самовпевнені промови націоналіста Жириновського, з яким режисер плавав по Волзі під час записів його монологів. А контраст між Заходом і Сходом особливо помітний, коли розуміємо, наскільки чужий правнук великого російського письменника в європейському академічному середовищі. Та, разом із тим, в баченні Павліковського відсутня критика. Це допитливий, уважний і чуйний погляд, в якому присутні гумор і тонка іронія, а подекуди навіть нотки симпатії. Павліковський не засуджував і не давав оцінок, лише зображав. Цікавість до соціалістичного спадку проявлялася і в художній творчості: в “Холодній війні” та в “Останньому пристанищі” (драмі про російську емігрантку в Британії).

Кадр із фільму "Подорож Достоєвського"
Кадр із фільму "Подорож Достоєвського"

Тема подорожі


Павліковський часто перетинав кордони та змінював ландшафти. Спершу життя у Польщі, потім переїзд із матір’ю до Британії, згодом поїздки до батька в Німеччину – його життя вперто не вписувалось в географічні межі. Тож і його героям часто доводиться подорожувати. Назви документальних фільмів говорять про це самі за себе: “Подорож Достоєвського” та “Мандрівки із Жириновським”. “Іда” – майже польське роуд-муві, а у “Холодній війні” герої ніяк не можуть знайти собі місця ні на мапі Європи, ні в житті одне одного. Кидаючи героїв в тенета топографічних карт та змушуючи їх постійно пересуватись, Павліковський розкриває їхні особистості через взаємодію з різними локаціями і навпаки.

Кадр із "Холодної війни"
Кадр із "Холодної війни"

Автобіографізм творчости


Автобіографічні мотиви яскраво проявляються в двох останніх фільмах режисера. В “Іді” йдеться про католицьку монахиню, яка дізнається про своє єврейське походження. Подібна історія трапилася і в житті Павліковського. Монахом він, звісно, не був, проте виховувався в католицькій сім’ї і лише підлітком дізнався про єврейські корені по батьковій лінії. Це відкриття наштовхнуло його на роздуми про взаємозв’язок між відчуттям національної і релігійної приналежности та усвідомленням власної ідентичности. Саме цій темі він відводить чимало місця у фільмі. Зіштовхує головну героїню з викликами, які змінюють її уявлення про себе.

Та, мабуть, важливішим за попередній спогадом із життя режисера стала бурхлива любов батьків. “У кожній зображеній мною любовній історії я намагаюсь відтворити історію моїх батьків” – говорить Павліковський. Саме завдяки їй з’явилася “Холодна війна”. У фільмі режисер не намагався буквально зобразити життя матері та батька, (хоч і дав головним героям їхні імена). Павліковський каже, що ненавидить байопіки, мовляв, хаос і багатовекторність життєвої історії неможливо помістити у наратив фільму. Він мав на меті передати динаміку їхніх стосунків, інтенцію їх пристрасті. Відчуття фатальної неможливости бути разом, та нездоланний магнетизм, який притягував їх знову і знову – ось те, що ми бачимо у фільмі.

Кадр із "Іди" Павла Павліковського