Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Критикуємо, отже, існуємо: Шекспір

​​Якщо ви проливали сльози над історією Ромео і Джульєтти, то мусимо вас розчарувати – все було не так романтично. І написав це не Шекспір. Адже він часто крав чужі історії. Розбираємося, чому дядько Шек вдавався до літературних злочинів і як зміг залишитися актуальним досі. А також дізнаємося, по що до нього ходити і на що звертати увагу.

Вам не здалося. 80% драматичної творчости Шекспір крав у інших. “Ромео і Джульєтту” спіратив із однойменної поеми англійця А. Брука. “Гамлета” спер в іспанського новеліста. “Троїла і Крессіду” вкрав у Гомера. “Дванадцяту ніч” списав у одного італійського прозаїка. І це неповний список. Але збережіть свої помідори для салату.

У добу Ренесансу не було чіткого поняття “автор”. А копірайту тим паче. Якщо ви купували книгу, то не тільки сторінки й палітурка ставали вашими, а й сама історія. Можна було робити з нею що завгодно. Письменники копіювали персонажів, сюжети, репліки й творили з цього своє. Тому дядько Шек цілком відповідав своїй епосі.

Інші 20% драматургії він вигадав сам. У Шекспіра є два пласти героїв. Перший – вкрадені персонажі, які є центром історії. Другий – герої тла: блазні, клоуни й слуги. Завдання перших – рухати сюжет, діяти: закохувати й закохуватися, вбивати й вмирати. Других – висміювати й пояснювати глядачам, що відбувається. Вони медіатори між сценою і залом. Шекспір ставив п’єси в Глобусі – театрі для бідноти. Неосвіченим людям було важко зрозуміти високі почуття Ромео і Джульєтти. Тому все пояснювали жарти слуг і блазнів. Найвища мудрість вкладена в їхні слова. Через них драматург спілкується з публікою. Ці герої є тими 20% творчости, яку вигадав Шекспір. Радимо звертати увагу на них, а не на сльози-соплі Ромео.

Героїв першого пласту дядько Шек використовував для екшену. Уявіть, як видовищно, коли все данське королівство в “Гамлеті” помирає. Скільки крові! Або “Троїл і Крессіда” – Троянська війна у розпалі. Багато героїв гинуть. Скільки крові! Або “Річард ІІІ” – боротьба за англійський престол. Скільки крові! Глядачі приходили на п’єси не з метою культурно насититися, а подивитися на бійки й кров і розважитися.

У зв’язку з побажаннями аудиторії у комедій Шекспіра є магістральний сюжет. Персонажі довіряють своїм природним бажанням. Різке закохування – це прислухання до серця. Ромео палко любив Розалін, але щойно побачив Джульєтту, забув про колишні почуття й через годину після знайомства співав балади під її вікном. Це завжди любов з першого погляду. Іноді така ситуація призводить до комічности. У цьому й полягає магістральність комедій дядька Шека – миттєве закохування та перипетії, які через це виникають.

Магістрального сюжету у трагедій немає. Шекспір писав їх у пізньому віці, тому всі історії, хоч крадені, неповторні ("Макбет", "Отелло", "Король Лір", "Антоній і Клеопатра"). На противагу комедіям – ранній творчости. Події там повторюються, просто в кожній п’єсі розташовані по-різному.

Що читати у дядька Шека? Будь що. Хочете сміятися – читайте трагедії. Хочете плакати – читайте комедії. Жанри в англійській драматургії з’явилися тільки у 18 ст., тому п’єси Шекспіра – це несправжні трагедії і несправжні комедії. Завжди суміш, завжди салат з усього підряд.

Приємного знайомства!

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021