Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Як дивитися “Імаджинаріум доктора Парнаса” Террі Ґілльяма?

Мейнстрімний артхаус, остання стрічка Гіта Леджера, фільм-театр. Про “Імаджинаріум доктора Парнаса” казали, що його міг би зняти винахідник кінофантастики Жорж Мельєс, якби був живим. Але зняв Террі Ґілльям, і вийшло не менш чудово: магічно, глибоко і досить комедійно. Розповідаємо про одну з найчарівніших кінострічок ХХ століття та одного із найвпертіших режисерів людства.

This slideshow requires JavaScript.

Рік: 2009

Жанр: магічно-реалістичне фентезі (не від Габріеля Гарсіа Маркеса)

Акторський склад: Гіт Леджер, Ендрю Гарфілд, Крістофер Пламмер, Лілі Коул, Том Вейтс, Джонні Депп, Джуд Лоу, Колін Фаррел, Верн Тройєр

Про що?

Про вибір, парі, Диявола, (зне)віру та пубертатний період. І звісно, уяву. Доктор Парнас і  Нік – добро і зло, які одне без одного не можуть. Диявол за класичними фаустівськими канонами подарував багатолітньому колишньому монахові (Парнасу) безсмертя, щоб укласти парі: хто забере собі більше людських душ. У чоловіка є фургон, схожий на мандрівний цирк, і дві проблеми: перша – сучасних людей не цікавить  те, що він їм пропонує і вони легше піддаються Ніку; друга – у нього є рудоволоса донька, якій (з якогось дива!) не подобається жити у возі із іншими членами Парнасової трупи – молодиком Антоном і карликом Персі. Валентина постійно намагається втекти і не дає батькові пити.

Валентина у вигляді, в якому її б не хотів бачити батько


Парнас і Нік схожі на ворогів, та насправді давно стали друзями.Щоразу, коли парі закінчується, вони додають нових умов, аби постійно грати одне в одного на нервах. Бо задоволення в процесі, а не в результаті. Диявол постійно йде на поступки в останній момент: то ще п’ять душ додасть другові до остаточного числа, то щось порадить. Однак Парнасові останнім часом не до жартів, адже ризикує  життям його доньки. І все б, можливо, так і продовжувалося, якби Валентина під мостом не знайшла (ще живого) повішаного чоловіка Тоні. Він нікому, крім Валентини, не подобається: щось приховує та розмовляє так, ніби все життя продавав тестери косметики жінкам за 40.

Тоні думає, як надурити весь світ


“Імаджинаріум доктора Парнаса” – це фільм-театр, фільм-цирк, фільм-фантазія. “Аліса в країні Див” у світі незалежного кінематографу. Тут є усе: інтелектуальне парі, казково-стімпанкові декорації, навіть Джонні Депп із авантюризмом і  харизмою. Террі Ґілльяму вдається сидіти на двох стільцях одночасно: він знімає мейнстрімний артхаус, або незалежно-масове кіно, або як це взагалі можна назвати. Хоча режисер не відносить себе ні до того, ні до того. Він створює притчі, інтелектуальні драми, робить у фільмах відсилки до Біблії та класичної літератури, говорить про Берґмана та Фелліні, досліджує для зйомок парапсихологію, постійно йде проти волі продюсерів, а в результаті отримує десятки мільйонів доларів і знімає кіно, яке подобається і масовому глядачеві, і поціновувачам артхаусу. Можливо, з Дияволом парі уклав не Парнас, а Ґілльям?

Звідки з’явилася ідея?

Сценарій до “Імаджинаріуму” Ґілльям писав разом із Чарльзом Маккеоном, з яким режисер працював над іншим своїм фільмом – “Пригоди барона Мюнгаузена”. Ґілльям мав на меті перетворити фільм на своєрідну компіляцію своїх попередніх ідей і надбань.

“Тоді я почав ритися у своїх речах і знайшов нереалізовані задумки, які помалу стали складатися в сюжет. Першим образом, який ми вигадали, був старий віз із конями, що їде сучасним містом” – Террі Ґілльям.

Ґілльям і Маккеон вплели у фільм проблему вибору, яка так чи так спіткає усіх героїв фільму: від Диявола, який вирішує, чи поступатися Парнасові, до Антона, що безнадійно закоханий у Валентину. У стрічці яскраво проглядається любов режисера до цирку та театру. Атмосфера фантасмагорична, декоративна й нереальна, наче на  виступі акробатів. Маккеон уявляв собі Парнаса схожого на шамана.

“Це фільм про уяву й важливість уяви в тому, як ти живеш і як ти думаєш. Ця тема дуже близька для Террі” – Чарльз Маккеон.

Який фільм без автобіографічності? Як художники ховають свої образи на картинах, так і Ґілльям частково переніс себе у тіло Парнаса – чоловіка із нестримною фантазією, якого сучасний світ не чує, або не хоче чути. “Мене захопила ідея такого старовинного циркового шоу, яке пропонує чари й диво людям, що звикли до “фільмів-стрілялок”” – каже Террі.

“Дизайн нашого Імаджинаріума почався із театрів Поллока у Лондоні. Коли я вперше туди прийшов, там була крамниця (вона й досі існує). У ній виготовляють маріонеток вікторіанських театрів, яких вирізають із картону. Мені ці ляльки завжди подобалися. Тоді я пішов до Музею дитинства, тому що знав, що там є кілька старих оригінальних ляльок, сфотографував їх, а потім сидів над ними в Фотошопі.  Для створення зовнішнього простору поза Імаджинаріумом ми читали книги про парапсихологію і магічні символи астролога Роберте Фладде. Мені завжди така маячня подобалася”.

У режисера були чіткі уявлення про акторський склад: він писав персонажа Персі під Верна Тройєра, у ролі Валентини бачив дівчину із незвичною зовнішністю (нею стала модель Лілі Коул), а грати Тоні запросив Тома Круза. Із ним, щоправда, не склалося, але на цю роль претендували ще Г’ю Джекман, Крістіан Бейл і Гіт Ліджер.   Останній в цей час був на зйомках “Темного лицаря” в Англії і надіслав Ґілльяму записку зі словами “можна мені зіграти Тоні?” Режисер погодився.

Гіт Леджер фліртує із Лілі Коул


Так само просто, без кастингів і прослуховувань, отримав місце в фільмі музикант Том Вейтс. Террі Ґілльям завжди був прихильником його музики та вважав його “великим американським поетом”. Режисер мусив допомогти знайомому голландському мультиплікатору домовитися, аби Вейтс озвучив його роботу. Том відмовився від пропозиції, але одразу спитав, чи сам Террі не має для нього ролі. І Ґілльям мав – Диявола. Кращої кандидатури й не уявити – Нік Вейтса авантюрний та харизматичний, а хрипкий голос співака додає його героєві необхідної похмурості.

У ролі Персі Ґілльям бачив лише Верна Тройєра. Він вважав його талановитим актором і хотів, аби чоловік нарешті зіграв якусь серйозну роль, а не комедійні сцени про карликів. “Я подумав, якщо у нас трупа складається із дуже екстравагантних людей, то просто маленької людини буде недостатньо – у нас має бути НАЙМЕНША людина! І запросив Верна,” – жартує режисер.

Як проходили зйомки?

Террі Ґілльяма постійно спіткають невдачі під час зйомок. У 2008 році, коли він займався “Імаджинаріумом”, найбільше проблем було із іншою стрічкою режисера – “Чоловік, що вбив Дон Кіхота”. Террі працював над нею вже більше десяти років і ніяк не міг завершити (на щастя для нас, завершив у 2018). Ґілльям думав, що гірше вже бути не може.

Виявилося, може. 2008 року, у розпалі зйомок “Імаджинаріуму доктора Парнаса”, помер головний актор – Гіт Леджер. Можливо, Ґілльям закинув би стрічку, якби не родичі та друзі, які наполягали, щоб режисер продовжував. Террі не хотів: смерть Гіта вразила всіх, із ким він працював і, тим паче, половина фільму була знята і починати все спочатку не залишилося ні бажання, ні сил, ні грошей. Ламаючи голову над тим, що робити, Ґілльям згадав роботу одного зі своїх улюблених кіномитців – “Цей смутний об’єкт бажання” Луїса Бунюеля. Під час зйомок іспанський режисер посварився із головною акторкою і та пішла. Бунюель не розгубився і запросив на її роль іншу дівчину, просто залишивши у фільмі двох кардинально різних жінок. Глядачі й не помітили.

This slideshow requires JavaScript.

Так до Ґілльяма прийшла геніальна ідея: Імаджинаріум змінює людські обличчя. Террі зателефонував тим, кого добре знав і кому Гіт був небайдужий. Зрештою, ролі отримали Джонні Депп, Джуд Лоу та Коллін Фаррел. Усі троє приїхали зі зйомок інших фільмів і мали обмаль часу, але дуже хотіли допомогти режисерові та вшанувати пам’ять колеги. Всі гроші за роботу вони віддали доньці покійного Леджера Матильді.

“Гіт казав мені, що хоче зіграти Тоні для того, аби переглянути готовий фільм. Іронія в тому, що йому, на жаль, так і не вдалося”. Террі Ґілльям

Террі Ґілльям кричить до світу, який його не чує

“Трейлери “Трансформерів”, “Кидка кобри” чи “Гаррі Поттера” всі однакові. Там ті ж самі вибухи, ті ж самі саундмікси, ті ж самі ритми – це все один і той ж фільм. Голівуд робить так вже двадцять років, то коли це закінчиться?”

Хоч режисер дивиться на світ сучасного кіно радше песимістично, ми бачимо там світлий промінь – фільми самого Террі Ґілльяма, чи, як назвав його Том Вейтс, “великого імпресаріо й диктатора (але хорошого диктатора)”. Картини казкові, глибокі, інтелектуальні й рівноцінно прекрасні. Бо режисер сам, як доктор Парнас, здатен полонити людську душу своїм кіно. Таким, на яке можна чекати хоч двадцять, хоч тридцять років.

Кулик Тетяна

Читайте також:

Як дивитися “Нам потрібно поговорити про Кевіна” Лінн Рамсі?

Д. Г. Лоуренс: «непристойні дії у непристойних деталях непристойною мовою»

Як дивитися «Ікло» Йорґоса Лантімоса?

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021