Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Як дивитись “Вона” Спайка Джонса?

— Я ніколи нікого не любив так, як тебе — Я теж. Ми обидва навчились любити

Припустимо, ви чоловік середнього віку із не надто привабливими вусами, величезними квадратними окулярами і штанцями з завищеною талією. Припустимо, що ви Теодор Туомблі. Ваш мрійливий погляд видає хорошого письменника і раниму особистість, а некваплива хода після роботи вказує на те, що вдома вас не чекають. Принаймні, не людина. Кожного дня ви пишете зворушливі листи замість незнайомців, які не вміють висловлювати свої почуття. Ви зізнаєтесь у коханні і дякуєте за проведені разом роки, описуєте вихідні та обіцяєте приїхати на свята, розказуєте про чоловіків, дружин і дітей. Ви підбираєте слова, згадуєте про важливі деталі та називаєте адресата пестливими словами. Писати листи замість інших – робота, яка виходить у вас надзвичайно добре. Проте, за іронією долі, вам немає кому писати свої листи. Ви Теодор Туомблі і ви самітник.

Рік: 2013

Жанр: фантастична мелодрама

Акторський склад: Хоакін Фенікс, Емі Адамс, Олівія Вайлд, Скарлетт Йоганссон

Про що?

“Вона” – фільм про Лос-Анджелес майбутнього, де живе Теодор. Колишня дружина, яка часто мерехтить у його спогадах, залишила Теодорові тягуче відчуття прекрасного життя, яке не повернути назад. Щоб відволіктися від думок про шлюб чоловік купує OS1 – комп’ютерну операційну систему, наділену штучним інтелектом і вмінням говорити. Але це щось значно більше, ніж Siri: жіночий голос (Скарлетт Йоганссон) із комп’ютера сам обирає собі ім’я і впевнено входить у життя Теодора із новими стосунками. Який би дивний це не мало вигляд, але для такого самотнього чоловіка (ще й з вусами), розчарованого у існуванні спорідненої душі, Саманта – ідеальна співрозмовниця.

“Іноді я дивлюся на незнайомих людей і намагаюся стати до них ближче. Уявляю, як сильно вони когось люблять, або як багато болю вони пережили”

Тож “Вона” – про відстороненість і пошуки балансу людської душі. Можна бути в шумному колективі, серед кращих друзів або у великій родині, але внутрішній світ завжди шукатиме споріднену душу, яка зрозуміє найдивніші вчинки та думки. І неважливо, хто це: машина, собака чи людина. Бо ми шукаємо перш за все розуміння.

“Таке мало кому можна розповісти. Але тобі – без проблем. Здається, я можу все тобі розповісти.”

Цей фільм – не розповідь про світ майбутнього чи нанотехнології. “Вона” торкається найбільш людських тем, висвітлює ніжність безтілесного кохання та глибину людської самотності. Саманта – не просто робот чи додаток із запрограмованими функціями і набором фраз. Вона закохує в себе Теодора і закохується сама, доводячи, що коханню не має перешкод. І закохується не тому, що це передбачено в її функціях, а тому, що Теодора (навіть з вусами) є за що любити. Його поетичний дар, чутлива душа, мила і трохи безглузда чарівність – все напрочуд реалістично прередано актором Хоакіном Феніксом.

Звідки взялася така ідея?

На початку 2000-х років, коли персональні комп’ютери впевнено входили в повсякденне життя, багато режисерів  дебютували із фантастичними фільмами про роботів, штучний інтелект чи технології майбутнього. В ті часи Спайк прочитав статтю про сайт, на якому користувачі могли переписуватись зі штучним інтелектом, отримувати відповіді, які виглядали максимально наближено до справжньої переписки. Згодом він надихнувся роботою сценариста Чарлі Кауфмана «Нью-Йорк, Нью-Йорк» та вже аж в 2010 році почав створювати сценарій до “Вона”, відразу після виходу в прокат короткометражної стрічки «Я тут».

Естетика фільму

Спайк Джонс багато уваги приділяє візуальності. Картинка в “Вона” має ретрофутуристичний стиль, який продуманий у кожній деталі: від поєднання кольорів і форм в одязі, до палітри неба і будівель. У цій кінострічці виразна естетика: попри претензію на фантастичний жанр, тут немає розбитого міста у темряві, космічних кораблів чи того, що треба рятувати (хіба Теодора від самого себе).

Попри те, що фільм показує майбутнє, у кадрі є безліч речей із яскраво вираженим не футуристичним стилем: дерев’яні меблі, комп’ютерні монітори, обшиті деревом, телефони, які нагадують портсигари 50-их років. Через декілька хвилин фільму ви розумієте, що Теодор не старомодно одягнений чоловік із радянського “Службового роману”. Брюки із високою талією і пастельних кольорів сорочки – мода найближчого майбутнього за версією Спайка Джонса.

This slideshow requires JavaScript.

Не тільки про любов

Спайк Джонс, крім високих почуттів, також торкається ставлення глядачів до повсякденності: він пародіює секс-чати та казуальні ігри, гіперболізує залежність від смартфонів і сміється із сучасного покоління, якому легше виражати свої почуття онлайн, ніж на папері. Проте, щоб підкреслити силу зв’язку людини і телефона, режисер не  застосовує засобів комічного і не засуджує надмірну прихильність. Джонс просто показує нам Теодора – дорослого чоловіка, який ходить із електронним девайсом, не помічаючи нікого навколо, живучи у віртуальному світі і кожен може сам зробити висновок. Ця стрічка – застережлива історія, сентиментальне попередження про те, що слід відкласти смартфон, вимкнути комп’ютер, телевізор, ігрову приставку і просто побути з людьми.

Оскільки стосунки Саманти і Теодора не запрограмовані, а справжні, вони не можуть бути вічними. Теодор в своєму духовному розвитку рухається в одному напрямку, а Саманта – в іншому. Вона еволюціонує до безмежних для людини висот, як штучний інтелект, а він прагне перейти на інший ступінь стосунків, як це типово для людського інтелекту, і з часом їхні шляхи розходяться.

“Сьогодні я багато думала, коли ти пішов Про тебе і про те, як ти до мене ставишся. І я намагалась зрозуміти, за що я тебе люблю? І раптом відчула, як всередині мене немов розтиснулась якась пружина. Я зрозуміла, що в мене немає розумної причини тебе любити. Та вона мені й не потрібна. Я вірю собі, я вірю своїм почуттям. Я більше не буду намагатися ламати себе. Я така, яка є. І я сподіваюся, ти зможеш це прийняти.”

Ангеліна Шевчук

Як дивитися «Патерсон» Джима Джармуша?

Грецький (не йогурт) Йорґос Лантімос

Марина Абрамович: митець має бути сам

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021