Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Який Микола ви сьогодні?

Якби Микола Хвильовий писав “Я (Романтика)” за мотивами свого життя, там було б більше alter ego, ніж просто чекіст і людина. Письменник-революціонер змінював псевдоніми, як шкарпетки: чи то через свою творчу сутність, чи то через неврастенію (хоча це може бути взаємопов’язано, ох, вже та геніальність!) Назмінював стільки, що для кожного знайдеться по Миколі або навіть Стефану. Який же ви сьогодні?

Микола Фітільов

Ви малий революціонер Колька. Народилися улюбленого 13-го числа. Батько Григорій (“у вищому ступені безалаберна людина”), нащадок бідної дворянської сім’ї та мрійник, розлучається з вашою матір’ю Єлисаветою. Наспівуючи українських пісень та підсовуючи під носа “Кобзар”, вона забирає вас жити в інше село. Там ви навчаєтеся в школі, любите літературу, Діккенса, Флобера, Ґюґо та статті літературного критика Добролюбова проти російського самодержавства, які потай передає батько. Захоплюєтесь революційними ідеями, берете участь в нелегальному прокомуністичному гуртку і ще в гімназії намагаєтесь бунтувати. Але ваші батьки – вчителі, тому єдиний можливий бунт і вияв внутрішньої свободи – начитатися Максима Горького та “бродити Руссю”. Тому, кинувши освіту, вирушаєте в подорож Україною, несвідомо збираючи резюме зразкового пролетаря: працюєте чорноробочим котельного цеху Дружківського заводу, вантажником у Таганрозькому порту, на цегельному заводі біля донської станиці Іловайської та вантажником коксу в Горлівці. Потім – в канцелярії волоської управи, де організовуєте драматичний гурток і пишете перші “свідомі” вірші (слово свідомі в лапках, бо ми їх ніколи не читали). У вашому житті все принципово: українською та революційно.

Це не Микола Фітільов, а Михайло Солоненко з ресурсу РівнеРетроРим. У Кольки світлин не було, але треба ж вам якусь приблизну ілюстрацію


Дядько Микола

Вам 23 роки і ваш волоцюжно-культурний стиль життя ще не встигає вам набриднути, як у 1916 році призивають до армії. Перша світова війна.

“Три роки походів, голодовки, справжнього жаху, який описати я ніяк не ризикну, три роки голгофи в квадраті на далеких полях Галичини, в Карпатах, в Румунії і т. д. і т. д., – все це теж що-небудь значить”.

Значить те, що ви остаточно стаєте більшовиком, активним членом Української партії соціалістів-революціонерів і пишете комуністичні маніфести. А ще – вірите в ідею. Навіть тоді, коли до влади приходить гетьманат Скоропадського. Коли знову починається революція. Коли приходить Денікін. А щоб бути більш впевненим у своїй вірі, як хитрий “знавець української мови” без освіти, пишете агітаційні та сатиричні матеріали в більшовицькі газети і “перекладаєте з польської” універсали надзвичайно вправного та мудрого Симона Петлюри!

“Універсал головного отамана – генерала Петлюри з того боку, де поляки, зза червоної гори, до холопів до бандитів і до щирих куркулів, до заможних і жорстоких, і пикатих пузанів”.

This slideshow requires JavaScript.

Ви в розквіті сил і вам поки не страшно. Ви рятуєтеся від Директорії, яка вас майже розстрілює, записуєтеся в КП(б)У, одружуєтеся з Катериною Гащенко та вирушаєте на фронт знову, бо надворі 1919 рік. Тепер у вас є донька Іраїда, статус політпрацівника та загроза бути страченим ЧеКою. Рятує вас від смертного вироку “молоденька, чорноока комуністка” Юлія Уманцева: чи то через знайомство із вашою сестрою, чи то хотіла зробити вас зразковим чоловіком і вітчимом для своєї доньки Любові. Але це вже вас не стосується: революцію втілено, памфлети дядька Миколи нікому непотрібні, час жити спокійним життям. А шкода, бо було весело і по-справжньому. Ви ж-бо вірили.

Стефан Кароль

Ви поет-авангардист разом із Майком Йогансеном і Володимиром Сосюрою. Приїжджаєте до столиці, Харкова, долучаєтесь до літературних спілок, бунтуєте і створюєте свої. Словом, намагаєтеся продовжувати революціонувати (от як Франко навчив!) Щоб продемонструвати незгоду та інноваційність – берете новий псевдонім. Тепер ви Стівен Кінг на буржуазно-австрійський манір. Ніхто поняття блакитного (такого близького вам!) немає, чого ви раптом стали Стефаном, але всі мовчки моляться “Отче наш” вашими словами в атеїстичному столітті.

“Отче наш — електричної системи віку! На твоїх крицевих віях запеклася майбуття сльоза. Твоя напруженість воліє на патлах буйних днів провести лабіринти смаку. Да святиться — твоє ім’я Да буде твоя непохитна воля там — на землі, як тут — в заводі. І глузували над святим святих, і в сміх підмішували кал”.

Як би ви не борсалися в пошуках бунту та революції, їм прийшов кінець. Ви змирилися з тим, що коренізація здійснюється, комуністична партія при владі і для цього не треба нічого робити. Ви засмучені своєю поетичною діяльністю та політичною бездіяльністю.

“Є два типи революціонера. Один з них той, що живе на хвилях революційних битв, в гуркоті класової боротьби – до таких революціонерів належу я. Другий – це коли настає тиша, і він робить “буденну”, чорнову роботу. Я не вмію бути революціонером у тиші”.

Микола Хвильовий

Одного ранку ви прокидаєтесь передовим радянсько-українським письменником. На Катеринославщині якийсь білявий молодик (ні, його не спиняє те, що ви брюнет) навіть заробляє гроші, бо вдає із себе вас і читає твори із “Синіх етюдів”, а ще замість вас збирає венеричні захворювання, бо, виявляється, ви класний коханець. Ви, натомість, з тихим скандалом розлучаєтеся зі своєю першою дружиною, не можете бачитися з донькою, тому (або не тому, а через те, що ви її боржник) одружуєтеся з тією ж “молоденькою, чорноокою комуністкою” Юлією Уманцевою та стаєте батьком для маленької Любові, яку ніжно називаєте Любисток.

Микола Хвильовий, Юлія Уманцева та Любисток


Ви працюєте в культурних журналах, листуєтеся з Миколою Зеровим, любите дощ і неоднозначні образи. Не знаємо, чому ви обрали такий псевдонім. Можливо, через те, що “сам хвилюєтеся та всіх хвилюєте”, а, можливо, тому, що передбачаєте свій туберкульоз і години, проведені біля моря в пошуках одужання та психотерапії. Ви періодично пишете літературні шедеври та ходите за межі Харкова з тужливою метою.

“Словом, достоєвщина, патологія, але застрелитися я ніяк не можу. Два рази ходив у поле, але обидва рази повернувся живим і невредимим: очевидно, боягуз я великий, нікчема”.

Сидять (зліва): Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Хвильовий (фото з Історичної правди)


Коли ви презентуєте свій magnus opus “Я (Романтика)” вас нарікають чекістом, думають, що ви вбили матір попри те, що вона переживе вас на десятки років, і дивляться на вас з острахом і повагою. Якось ви помічаєте, що в літературу пхається графоманство, і, висловивши заперечення, ненароком розпочинаєте літературну дискусію. Всупереч виступає ціла партія зі Сталіном особисто на чолі: ваша ідея і віра йдуть проти вас самих. Тому ви зрікаєтесь своїх “неправильних” думок і переконань. Не видаєте памфлет “Україна чи Малоросія?”, спалюєте другу частину роману “Вальдшнепи” (яку не знайдуть до сьогодні) та переїжджаєте в будинок “Слово” з іншими діячами культури. Терпите відчуття переслідування, майже не спілкуєтесь із дружиною, часто їздите на полювання, втрачаєте друзів через діяльність партії і під шаленим внутрішнім зневіреним і зовнішнім насильницьким тиском пускаєте собі кулю в голову.

“Арешт Ялового – це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя – ви і не уявляєте. Сьогодні 13-те. Пам’ятаєте як я був закоханий в це число? Страшенно боляче. Хай живе комунізм. Хай живе соціалістичне будівництво. Хай живе Комуністична партія”.

Вальдшнеп

Виявляється, ви були націоналістом. Приховували свою освіту в Харківському університеті (причини невідомі). А ще аж занадто захоплювалися, як пише вождь, “якоюсь месіаністичною роллю української молодої інтелігенції”. В справі ҐПУ, заведеній на вас, а точніше, на Вальдшнепа (таке у вас там позивне), вказано: “Перш за все, треба визнати прилюдно: М. Хвильовий не просто розумна, а надзвичайно розумна людина. Крім того, він надзвичайно хитра і дипломатична людина. І якраз в цій надмірності – його слабке місце. Чайковський був “царем і рабом мінора” і так само М. Хвильовий – “цар і раб хитрощів”. Дякуючи перевазі дипломатування над безсторонньо-розумовими здібностями, з Хвильовим трапилось те, що визначається формулою: сам себе перехитрував”. Перехитрували ви себе настільки, що не помітили, як вас нібито любов’ю оточили прихильники націоналістів. Перехитрували їх настільки, що справа в ҐПУ залишилася на рівні папірців і доносів, а не фатальних дій, які ви самі вчинили. Ні, ви не вальдшнеп. Ви любили полювати на вальдшнепів. ҐПУ просто переплутала мисливця й здобич.

Микола Хвильовий (не Вальдшнеп)


Ми можемо хотіти бути Фітільовим, Стефаном Каролем на зло Кінгу та навіть іронічним дядьком Миколою. Але бути Хвильовим – метром розстріляного відродження – попри всю геніальність та нашу любов до нього, нікому не побажаємо. Нехай його розпачлива розгублена шедевральність залишається на сторінках.

“І я, зовсім чужа людина, бандит — за одною термінологією, інсургент — за другою, я просто і ясно дивлюсь на ці портрети і в моїй душі нема й не буде гніву. І це зрозуміло: — я — чекіст, але і людина”. Микола Хвильвий “Я (Романтика)”

Гуцалюк Дарія

Як читати «Усюди жевріють пожежі» Селесте Інґ?

5 слів про Ернеста Гемінґвея

Д. Г. Лоуренс: «непристойні дії у непристойних деталях непристойною мовою»

#МиколаХвильовий

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021