Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Якби буря була людиною: Alexander Mcqueen.

       Pre.S. Для того щоб максимально зануритися в атмосферу роздумів та налаштуватися на хвилю Лі та Александра, пропонуємо вам увімкнути музику, під яку цю статтю було створено:

Hozier| Michael Nyman| Kirill Richter| Max Richter|

Хто він: відважний бунтар, завзятий гравець зі смертю? Найкращий друг депресії? Александр або все-таки Лі? Хто він? Можливо, та ж дитина, що приміряє мамині шалі, або той хлопчисько, який ховається в комірчині від розлюченого батька? Факт залишається фактом: він герой нашого часу, він – прорив і відкриття, сміливість і правда, крик і визнання! Макквін до біса чесний і безстрашний. Єдиною його фальшю була маска всесильного саркастичного любителя ментолових цигарок, яка невміло приховувала вразливу і глибоку душу майстра. Але його творчість, його дітище, не дозволило обмовити творця.

ПРАВДА. ЕКЗАЛЬТАЦІЯ. КРИК.

Глава II.Мати.Душа.Бойова подруга.

Крок1.Правда.

“На Savile Row запрошують молодих практикантів-кравців…” – пролунало з екрана телевізора. Молодому та запальному Лі шістнадцять. Він підхоплюється з дивана й швидко біжить до того кварталу, а менш ніж через годину вже чекає на зустріч із адміністрацією майстерні Anderson & Sheppard, адже Лі марить модою. Тут він помічає журнал із принцом Чарльзом на обкладинці, саме у цьому ательє створюються всі костюми для монаршої родини. Хлопець самовпевнено заявляє, що зможе створити такий же або навіть кращий, хоча й без “навіть”. Ця сміливість і бажання підкорило всіх – і хлопець отримує перше практичне завдання-підтвердження. На нього чекала перемога.

Руки його мами з дитинства стали символом мрії – моди, адже він годинами міг спостерігати за тим, як вона вправно поводиться з голкою. Всі зошити радше нагадували скетчі, намальовані поспіхом, а думки – хаос. Цю галактику, під кодовим ім’ям Лі Александр Макквін, об’єднувало єдине – мета. Юнак з дитинства був білим лебедем серед однолітків і родини, знав, що завжди буде одинаком, але відчував, що є особливим, має місію. Але яку? Хто він? Чому так важко жити, чому він завжди і скрізь чужий? Хто його опора та приклад? Ці питання пройшли з ним крізь все життя.

Батько Лі Рональд Макквін – жорстока й деспотична людина, вкрита мороком законсервованої консервативності. Саме він зламав дитинство хлопця: бив, знущався, глузував, саме він прокляв сина після його камінгаута у шістнадцять, саме батько душив Лі шовковою хустиною, коли побачив, як той приміряє її. Рональд боявся всього нового. Сестри Макквіна – слабкі та нудотно манірні. Навіть після смерті брата вони звинувачували Лі в “інакшості”, а на запитання журналістів про його надзвичайну прив’язаність до мами Джойс Макквін, відповіли сухо й кисло: “Не більше, ніж у інших…Хіба що в дитинстві, він був її улюбленцем”.

Що вони знали про його любов і захоплення до матері, яка побачила в ньому особистість до овацій, хтивого визнання й незліченних статків. Вона була його єдиною провідною зіркою. Вона навчила шити, хоча ні, не вчила – він сам. Хлопчина був уважним до деталей і самотужки, дивлячись на маму за роботою, навчився кропіткого ремесла. Джойс завжди була поруч: підтримувала кожне рішення, витівки й ексцентризм; вона єдина в сім’ї прийняла орієнтацію сина, просто обійнявши його. Лі обожнював цю непомірно сильну жінку і саме від неї успадкував іронію та сарказм, які стали лейтмотивом його життя. Джойс Джойс була його “білою королевою”. Макквін знав, що ніколи не буде любити нікого так сильно, він знав, що без світлого охоронця його душі він загине. Журналісти одразу зрозуміли це, тому кожне інтерв’ю починалося із запитання про найріднішу, а “The Guardian” у 2004 році відважилися на провокацію: замість журналістів на Лі буде чекала мати. Саме вона поставила найважливіше і найгостріше питання:

— Який твій найбільший страх?— Вмерти раніше за тебе…

Декілька хвилин після цього в кімнаті панувала гробова тиша. Сила цього зв’язку стала зрозумілою всім.

У 1990 році сміливець купив квиток до Мілану в один кінець й вирушив на пошуки кращого себе. Як результат, він потрапив до відомого італійського дизайнера Ромео Джильї, де не менш сміливо зарекомендував себе. Італійський маестро був іконою модного олімпу для хлопця, тож він зробив все для того, щоб залишитися в його ательє. Енергетика Лі вражала і це було золотим ключиком його майбутнього. Ніхто не очікував, що він зможе, подужає, не повернеться через кілька днів, кинувши все. Ніхто, окрім місіс Макквін. Десять днів Лі не виходив на зв’язок — і ось дзвінок:

“Мам, я в нормі. Влаштувався на посаду асистента. Повертатися не збираюсь”.

Мати отримала таке жадане полегшення, її благання були почуті. Це початок тріумфу її маленького сина. Після цього поведінка Лі ставала все розкутішою і провокативнішою. Він був ще тим відчайдухом. Ромео згадує, що тоді, коли Макквін доєднався до команди, вони шукали нові форми та техніки, особливо ті, які стосуються костюмів. Одного разу Лі доручили пошити піджака і він запевнив, що зробить це як ніхто краще. Але перші дві примірки не влаштували боса, тому на третю він вирішив, що давно не працював у тандемі з провокацією і на звороті підкладки залишає запис:  “Romeo, fuck you”. Він знав, що бос неодмінно розірве тильну частину вироба, якщо виникнуть запитання до якості виконаної роботи. Вони виникли. З тих пір Лі й Ромео стали товаришувати.

Далі був Saint Martins College, найкращий навчальний заклад для для безстрашних шукачів нових форм, куди хлопець прагнув влаштуватися на посаду вчителя. Вчителем він не став, але до учнівських лав його прийняли без екзаменів та атестацій.  Було складно, різноманітно, сміливо. На цьому перший етап життя хлопця феєрично завершився.

Крок2.Душа.

Іменники «дружба», «кохання», «почуття» безсилі описати їхні взаємини. Одне ціле, одна душа, один шлях, одна авансцена страждань і один поклін на біс. Їхня доля, жорстока та холодна, зі свинцевою посмішкою, прийшла не одна, а в парі зі страшними спогадами дитинства, з бажанням кохати й незахищеністю, з акторськими здібностями, що були переконливими для всіх, окрім них самих. Їдкий аромат слави; Білосніжний колір; Жах реалій; Талан і талант – все це найкраще описує той судний вечір, випускний показ дизайнерів Saint Martins College, Лі та його колекція, присвячена Джекові-різникові, «Джек-різник вистежує своїх жертв». Іззі запізнилася і прийшла  майже під кінець шаленого перформансу. Хлопець був впевнений у кожному шві та нитці, але щодо цього дикого, відверто-правдивого шоу він мав сумніви: вперше показати себе без дозволу, без благословення всіх і вся. Це було присвячено Шотландії, країні-жертві, яка багато років страждала від засилля Великобританії. Моделі невимушено ходили подіумом у шкіряних топах, що нагадували фартухи м’ясника, штани сиділи на стегнах так низько, що відкривали сідниці. Одяг був виконаний з найрізноманітніших матеріалів: шовку, парчі, фатину, поліетилену, пластику. Кожна річ була подрана й майже знищена з практичного боку. Лі передав настрій країни на роздоріжжі, країни залежної й розіп’ятої. Манірний Лондон було підкорено. «Вона прийшла. Ось вона. Де ж? Хто?» – скрізь чувся шепіт. Увага була прикута до ексцентричної пані в білосніжній сукні, що сіла на сходах. Її оплески були найгучнішими. Того дня Лі потрапив додому вночі, втомлений І виснажений. Старий диван. Пульт. Екран. Дзвінок. Він не чекав нікого, але відповів. Томний голос, сильний і відточений передавав енергетику людини по той бік лінії. Потім Лі не раз згадає, що тоді його пронизувало немов найсильнішими радіоактивними променями. «Я в захопленні. Потрібна ваша адреса. Негайно виїжджаю», – сказали там, десь далеко. Через кілька хвилин на порозі хлопця вже стояла леді в кутюрній дивакуватій сукні й гігантському капелюсі, що нагадував оленячі роги. Рішуче зайшовши до помешкання, незнайомка представилась: «Ізабелла Блоу, я в захваті!» Вона приїхала за піджаком, бо не змогла пережити ту ніч без нього, згодом вона купить всю колекцію дизайнера-початківця за 5000 фунтів, а поки: — Лі Макквін, – відповів. — Ні, так не може бути, Ви не Лі, з цього дня Ви – Александр, – заперечила Іззі. Того вечора її місією було зовсім не купити річ – вона знищила минуле, слабкості, невпевненість. Але чи знищила вона того «медіатора» між Александром і наслідками жорстокого дитинства? Ізабелла призначила дизайнеру зустріч і погодилася придбати жакет за чималі, як для початківця, 300 фунтів.

Лі більше ніколи не назвав себе інакше, ніж Александр. Вранці він вже чекав на цю ще незнайому жінку в редакції Vogue, визираючи ексцентричний силует у приймальні. Іззі з‘явилася перед ним у романтичній ніжно-рожевій сукні в квіточку. На губах, як і завжди, виблискувала помада шаленого кольору. Як тільки Іззі заходила в редакцію, секретарі й асистенти швидко перевдягалися та змінювати кросівки на підбори: вона мала беззаперечний авторитет. Муза, редакторка, високоповажна радниця світових компаній та найкращих брендів. А найкращими вони були тому що саме Ізабелла виховала їх. Хтось ростить дітей, хтось – квіти, а Іззі давала життя іменам тих, хто незабаром стане зіркою світу естетики. Серед таких був капелюшник Філіпп Трейсі, моделі Соня Даль та Стелла Теннант. Наступним став Александр. Дівчина не могла мати дітей і це було її життєвим болем, боєм, війною. Саме в молодому бунтівнику вона побачила те, що хотіла приголубити, виховати. Це був початок великого кінця. Іззі написала про її відкриття скрізь:  у Лондоні на той момент було близько ста гламурних видань – і вона впоралася сама. Ще мить і завдяки їй він став символом високої моди, а Дафна Гінез й Леді Ґаґа – обличчям його надлюдських підборів. Ізабелла стала його сестрою, дружиною, коханкою, подругою, братом і сватом – всім. Вона запропонувала йому свій підвал як студію, а себе – як манекена. Її шлюб з Диментром летів в нескінченність: дітей не було, а Іззі проводила весь час з цим ментоловим генієм шовку й гепюру. Сім‘я вирішила рятувати своє сокровенне у США, куди вони й переїхали. Ізабелла змовчала про недуги й перипетії, не сказала, що мала проблеми на роботі й в особистому житті та, усміхаючись, щиро попросила не сумувати. Після повернення до Лондона Іззі була новою, її очі запалали по-іншому, а усмішка радше видавала душевний неспокій, ніж найщасливішу жінку. Багато спроб самогубства, найгірша – на мосту Хаммерсміт: вона чудом вижила, але більше не змогла стати на підбори. Це було точкою неповернення. Вона віднайшла Александра, але загубила все інше. Їхня остання зустріч була такою ж ексцентричною, як і сама Іззі. День народження леді Блоу. Вона запросила його на середньовічний бал, на якому хотіла бути у колі найближчих, заздалегідь вирішивши, що це буде її остання вечірка. Але Макквін стомлений і виснажений золотим життям і показами тихо пішов спати, не станцювавши обіцяний танок. Того вечора її знайшли непритомною, вона все ж відправилася на небеса, у пошуки нового щасливого життя. Частина Макквіна піде з нею.

Крок3.Бойова Подруга.

«Я був дуже нещасливим, допоки не відкрив для себе три речі: тебе, шампанське й кокаїн», – заявляв Александр своєму бойфренду Джону Форсайту. Цього смаглявого хлопця дизайнер випадково зустрів в одному з гей-клубів Лондона, перевіряючи сотий раз маршрут алкотріпу – мандрівки-забуття. У ці моменти Александр був щасливим, бо це була абсолютна  безпам’ять: він заливав очі та заплющував їх на тих, у кому намагався знайти друзів. Гламурні, але до тла порожні очі “друзів”, кліпали, намагаючись стати ближче до нього, ці «наманікюрені» руки «вливали» в Александра ще більше, щоб максимально звільнити його від відчуття реальності. В цей період разом із ним була хуліганка модного глянцю Кейт Мосс. Модель стала провідницею у новий світ для тоді ще незвиклого до привілеїв золотого життя Макквіна. Хлопець швидко призвичаївся, забувши минуле життя. Саме тоді він зустрів Форсайта. Кейт знала про кризу в його житті й запропонувала хлопцям влаштувати весілля на Ібіці. Розкіш, гламур, глянець, кабріолети, шик, шампанське, наркотики, розпуста – там було все, крім кохання. Після того, як священник, обвінчавши їх, скинув ряси й перетворився на діджея, Макквін все зрозумів. Це була гра, весела для всіх, окрім нього, – але ж він вірив. Друзі знайшли його в закутку палуби: хлопець розумів, що все це цирк, клоунада, він розумів, що ніколи не запросив би сюди свою матір, а, отже, це даремно. Він втече від усіх і ніколи не побачить своє удаване кохання. Мосс як бойова подруга виконає свою місію в житті дизайнера: вкаже на істинні речі і буде поруч, рятуючи його від фізичного болю після такої ж фізичної “насолоди”. Розповість йому про весь бруд творчих кулуарів, навчить правильно приховувати себе і стане жертвою цього “навчання”. Александр більше нікому не відкриється.

11 лютого 2010 року стане чи не найгаласливішим днем в історії Лондона: місто буде переповнене поліцейськими, журналістами, поціновувачами та хейтерами, роззявами й просто охочими долучитися до всеохоплюючої плутанини. Всі ридатимуть, біля офісу дизайнера буде натовп, люди приноситимуть квіти. Цього дня гувернантка знайде його мертвим. Він накладе на себе руки, очевидно, що намагатиметься це зробити декілька разів. Вперше, приготувавши собі улюбленний коктейль з віскі та шампанського, хотітиме повіситися в ванній кімнаті, а коли щось піде не так, вирішить, написавши записку, повторити все те ж у гардеробній і на цей раз доля не дасть додаткового шансу. “Пробачте мене. Подбайте про моїх собак. Я люблю вас”, – цей запис він нашвидкоруч залишить ледь помітним написом на звороті журналу, на обкладинці якого була Бйорк у його сукні. Причина не буде достеменно невідома. На нього вплине смерть Іззі, а згодом – матері. Він переживе свій найбільший страх всього на тиждень,  але сам факт, сухий факт зникнення людини, яка була поруч завжди, не дасть можливості й бажання жити. Поруч із ним у ці дні не буде нікого. Лі, тоді вже не Александр, стомиться ховатися, стомиться бути таким, яким його жадає бачити публіка. Його наздоганятимуть всі, крім нього самого. Те, що здавалося таким близьким, залишиться далеко позаду, але він не знатиме про це. Цей крок стане кінцем фізичного, але той сором’язливий і талановитий хлопець із робітничого кварталу Лондона назавжди залишиться з нами у його заклику розкрити очі та не бути байдужими.

SashaV

Читайте також:

Жінки.Пошуки.Метаморфози.Ворґол.

Як не вийти заміж за Франца Кафку?

Пес по-андалузьки від Бунюеля i Далі

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021