Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Стосунки Вашої мрії: Моне + Клемансо

У справжнього художника має бути свій тигр. Як от, Клемансо для Моне. Було би добре, якби це було так, але тварини сімейства котячих не обов’язкові для творчого успіху. Утім, Жорж Клемансо, відомий французький політик, Батько Миру (бо закінчив Першу світову війну) та Тигр (прозваний так за свою радикальність) мав хороший вплив на життя Клода. Він рятував своїми іронічними листами нашого старого та овдовілого мазючку від хандри, був поруч, коли художник роками вдосконалював свої німфеї і, зрештою, став продовженням Камілли, Аліси та доповненням до Бланш.

Жорж Клемансо схожий на ельфа


Але все спочатку. У Франції кінець 1860-х років. Жорж Клемансо – активіст, політичний зек та майбутній мер Монмартрського округу Парижа. А ще медик і, найважливіше, захоплений мистецтвом юнак. Він колекціонує японську порцеляну та гравюри. Клод Моне – художник, котрий бореться із традиційним живописним режимом, ув’язнений у несприйнятті широким загалом. Він обожнює японське мистецтво. Бачите зв’язок? Достеменна історія знайомства Моне та Клемансо не відома, але Жорж про це згадує так:

“З Клодом Моне я познайомився в Латинському кварталі. Я нещодавно вийшов із в’язниці, а він проживав невідомо де і мазюкав полотна. Ми сподобалися один одному. Зустрічалися тоді нечасто. Іноді бачилися у спільних знайомих, друзів і товаришів, яким художник дарував свої марини. Уже тоді їхні власники з гордістю говорили: “Це Моне!”

Це не була іскра, буря, безумство. Просто симпатія. Втім, приблизно у 1886 році Гюстав Жеффруа, журналіст газети “La Justice” (з фр. “Справедливість”) знайомиться з Клодом Моне. Гюстав не лише будує міцну дружбу з художником, завдяки якій напише чудову біографію “Клод Моне” (1920), але й відновлює дружні стосунки між революціонером-політиком та революціонером-художником.

Моне і Клемансо вже нерозлучні


Відтоді Моне і Клемансо нерозлучні. Настільки, що Аліса ревнує чоловіка до друга. Це не дивно навіть для дружини Клода, бо Жорж в респектабельних колах користується не найкращою репутацією. Після розлучення він пустився берега, і під його тиском складали руки не тільки міністерські кабінети. Список його любовних перемог виглядав вражаюче.

Та жінки не були метою спілкування затятого сім’янина Моне та Клемансо. Це була дружба.

1899, Лист Клемансо до Моне: “Я не відповів на ваше тепле послання, тому що поняття не мав, що сказати щодо вашої “Скелі”, якою Ви мене просто приголомшили. Ваші добрі слова вже служили мені найкращою нагородою; і я давно переконався, що ваші людські якості гідні вашої майстерності художника, і це не пусті балачки. Якби ви тільки знали, яку радість мені принесли! Мені давно хотілося обійняти вас і ще раз сказати, як я вас люблю. Але ця бісова “Скеля” стояла між нами і не давала мені проходу. Відмовитися від подарунку я не міг, бо боявся вас образити. Прийняти його я теж не міг, тому що це занадто цінний дар. А тепер ви, не питаючи дозволу, взяли і влучили в мене цією жахливою брилою чистого світла. Я одурів настільки, що не знаходжу слів. Ви маєте звичай обтесувати шматки небесної блакиті і кидатися ними в людей, цілячись в голову. Якби я почав вам дякувати, це було б найбільшою дурницею, яку тільки можна зробити. Хіба сонцю дякують за те, що воно шле нам свої промені? Обіймаю вас від щирого серця”.

У 1914 році починається Перша світова війна і Жорж Клемансо не може стояти осторонь. Він прагне керувати. У 1917 році він очолює військовий уряд та міністерство військових справ. Часу на друга майже не залишається. Коли війна припиняється, журналіст Саша Гітрі згадує таку ситуацію:

“Як тільки було оголошено перемир’я, Клемансо зажадав автомобіль і наказав водієві їхати в Живерні. Зупинившись біля будинку художника, Жорж стояв, простягнувши Клоду руки. Моне мовчки підійшов до нього і тільки тут запитав:

– Кінець?

– Так.

І дві величні людини обійнялися. Обидва плакали, і їхні сльози бачив осінній сад, у якому з останніх сил трималися троянди, не дозволяючи собі померти…”

Моне і Клемансо говорять про серйозні речі


Клод вирішує подарувати державі два полотна. У цей момент Клемансо при владі і може посприяти процесу передачі та експонування. І нехай картини буде не дві – 22, не один архітектор створюватиме омріяне Моне приміщення, не один рік художник переноситиме дедлайни з урядом. Саме завдяки терпінню та витримці Жоржа, а ще його вмінні домовлятися, ми зараз маємо один з найбільших та найфеноменальніших музеїв імпресіоністів. Оранжері.

З 1919 року Моне починає стрімко втрачати зір. У нього розвивається катаракта. І звісно ж, він боїться лягати під лікарський ніж. Клемансо не лише вмовляє друга зробити дві операції, але й навідує та підтримує його листами після. Бо холеричний характер Моне не дає йому працювати, радше – руйнувати все ним створене. Річ у тім, що після операцій світ в очах художника жовтіє і це завдає йому болю.

“Займайтеся своїми панно, тільки дивіться, не напишіть кульбабки замість німфей! Працюйте спокійно і не забивайте собі голову дурницями!”

Німфеї. Клод Моне


Лист до Бланш: “Мій милий Блакитний Ангеле! Якщо вже наш мазючка працює, і працює непогано, проявімо до нього терпіння і не будемо йому заважати. А коли йому захочеться з нами поговорити, то будемо поруч та з задоволенням його вислухаємо…”

“Високоповажна розвалюхо! Ваш лист приніс мені невимовне задоволення, оскільки я бачу, що Ви стали таким, як раніше. Якщо будете продовжувати в тому ж дусі, доведеться вам жити вічно, що, врешті-решт, як я підозрюю, вам сильно набридне”.

«О, мудрець, один з семи мудреців Шарантону, ви загалом хороший хлопець, не зважаючи на ваші незліченні недоліки. А я, як старий млин, у якого відвалилися крила, а жорна віднесло в море, все махаю своїми обрубками, метеликів лякаю… Я хочу сказати, що я такий самий ненормальний, як і ви, тільки моє божевілля має іншу природу. Ось чому ми з вами так добре розуміємо один одного і залишаємося разом до кінця…»

Усі красиві та щасливі історії колись закінчуються. І нехай кінець фатально сумний, ніщо не зможе перевершити справжність, якою віє від нього.

Моне помирає. Клемансо негайно їде до Живерні. Заходить в кімнату вмираючого. Йому більше не до жартів. Він обіймає свого друга і той вмирає на його руках.

“Так і було, – розповідав Клемансо. – Я бачив, що дихати йому стає важче, взяв його за руку і запитав: “Боляче?” – “Ні”, – відповів він ледь чутно. Через кілька хвилин він видав слабкий хрип. І все”.

У своїй книзі “Клод Моне: водяні лілії та інші тексти про мистецтво” Клемансо напише:

“Моне – це художник, чиї навички я міг би перебільшувати знову і знову, попри його пристрасну невинність; це людина, яку я любив; людина, яку я досі люблю; людина, яку хочу повернути до життя, тут, на цьому мерехтливому сонячному світлі, у царстві, де він став генієм, який мріяв і здійснював свої мрії”.

Ось така вона іронічно-сонячна дружба. І наша нова #OTP.

Гуцалюк Дарія

Читайте також: Від нотаріусів до водяних лілій: що, де і коли писав Моне

Чистий колір Марка Ротко

Моне чи Мане. Для тих, хто має проблеми з орфографією

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021