Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Сонце крізь призму: множинні особистості Соні Делоне

Одеса. П`ятирічна Сара сидить на березі Чорного моря, хвилі лоскочуть її босі ніжки і вітер грається коротенькими кучерями. Вона підводить вгору кругле личко, примруживши очі від яскравого сонця, крізь вії помічає різнокольорові концентричні кола, які рухаються, немов у ритуальному танці, створюючи цілісну композицію. Раптом барви тьмяніють – батьки відправляють Сару до дядька на виховання в сірий і дощовий Санкт-Петербург. Тепер вона Соня Терк, бо так звучить більш по-європейськи. Подорожує Італією, Швейцарією, а літо проводить на дачі в Фінляндії. Дядько і тітка люблять її, тому задовольняють всі бажання. Вона більше не повернеться до рідної України, проте, заплющивши очі, завжди згадуватиме сонце, кольори, текстури й ритмічні танці Одеси.

Соня Делоне і море (симультанне).


Сара Єліївна Штерн – Соня Терк – Соня Делоне. Кажуть, як корабель назвеш, так він і попливе. Соня за життя змінила багато імен, плавала у різних водах, вихорем пронеслася континентом і залишила слід майже у всіх напрямках мистецтва. Але хто ж вона така?

Художниця

У школі в Соні розвинувся хист до малювання, тому дядько відправив її вдосконалювати вміння в Німецьку академію живопису. Проте академічні традиції і канони не збігалися з уявленням молодої і амбітної художниці про мистецтво. Так Соня опинилася в Парижі – місті, куди прямують всі невпокоєні артистичні душі в пошуках самореалізації. Дівчина відвідувала виставки, заводила нові знайомства, захоплювалася роботами фовістів, німецьких експресіоністів і Гогена. Вплив останнього особливо помітний на перших серйозних роботах Соні: орнамент, прописані чорним контури обличчя, яскраві барви.

This slideshow requires JavaScript.

Світ паризької богеми дівчині відкрив її перший чоловік – колекціонер і галерист Вільґельм Уде. Це був вигідний для обох шлюб: Соня отримала можливість залишитися у Франції, а Вільґельм – (не)вдало приховати свою гомосексуальність. Проте стосунки тривали недовго: на одній виставці Соня зустріла молодого авангардиста Робера Делоне. ”Він дав мені форму, а я йому – колір” – говорила художниця. Це був міцний духовний і творчий союз.

Соня – щаслива дружина гетеросексуала Робера Делоне.


На початку ХХ століття для митця було mauvais ton не заявити про власний стиль. Тож Соня і Робер, не відстаючи від загальних тенденцій, “народили” орфізм – оду кольору й осуд фігуративності та сюжету. Подібно до кубістів, які розбирали форму на окремі елементи, орфісти розкладали світло на кольори спектру, щоб потім поєднати в порядку, продиктованим симультанними контрастами. Симультанизм почався з маніфесту Робера Делоне “Про колір”. Він базується на здатності нашого сприйняття підставляти видимим барвам контрастні, тобто такі, що об’єктивно не існують, а є тільки відчуттям. Внутрішня динаміка, «танцюючі» візерунки, взаємопроникнення барв і форм стали візитною карткою Делоне. Експериментуючи зі стилями, Соня і Робер намагалися надати станковому живопису вектор часу, змусити зображене рухатися, видозмінюватися. Вони хотіли навчити полотна “ходити”.

This slideshow requires JavaScript.

Дизайнерка

Перші впевнені кроки Соні вдалося зробити лише під руку з текстилем. У 1911-у році вона зшила новонародженому синові клаптикову ковдру, які бачила ще маленькою в українських хатах. Застосувавши техніку печворк (від англ. “patchwork”), поширену серед бідних, для дорогих атласних тканин, Соня змогла поєднати діаметрально протилежні прошарки суспільства й популяризувати лаконічний, невимушений дизайн. Роботи простого крою, в яких основним була не форма, а колір, стали сенсаційними. Текстиль і мода надали творчості вектор часу, а жіноче тіло стало вічним двигуном для симультанних образів, які могли тепер змінюватися, “грати” і розповідати свою історію.

This slideshow requires JavaScript.

Із початком Першої світової подружжя з маленьким сином покинуло Париж і знайшло прихисток в Іспанії. Там Делоне познайомилися з Сергієм Дягілєвим, відомим російським балетним діячем й організатором “Руських сезонів” у Парижі. З його легкої руки Соня розробила ескізи для постановки “Клеопатра”, а після війни Дягілєв став покровителем Делоне й допоміг відкрити власний бутик.

Костюм Клеопатри, 1918.


Визнання Соні як дизайнерки не забарилося: у 1925 вона долучилася до Міжнародної виставки декоративного мистецтва, а Vogue помістив ілюстрацію однієї з її моделей на обкладинці. У різні роки вона розробляла текстиль для Шанель, Жанни Ланвен і Жака Гейма, а також для голландського бутика Metz&Co й британського універмагу Liberty.

Обкладинка Vogue з ескізом Соні Делоне, 1925.


Серед постійних клієнток Соні були тогочасні зірки сцени та німого кіно. Проте найбільшим поціновувачем і популяризатором став її чоловік. На полотнах він часто зображував людей в одязі, який пошила дружина, і сам залюбки його носив.

“Симультанна мода Соні відтворює сучасне мистецтво й архітектуру, стрімкий ергономічний дизайн літаків та автомобілів. Вона створює речі, орієнтуючись на прийдешню епоху” – Робер Делоне, таємничий прихильник

Феміністка

У ХХ столітті набирає обертів рух за емансипацію. Сформований образ впевненої, незалежної, сучасної жінки переходить в матеріальну площину. І цьому немало посприяла Соня Делоне. Для власного модного будинку вона створила моделі, призначені для жінок нового типу, які водять автомобіль, займаються спортом, надають перевагу комфорту. У 1964 році вона стала першою жінкою-художницею з персональною виставкою в Луврі, а в 1975 році її нагородили орденом Почесного легіону. Хоч Соня й не індентифікувала себе безпосередньо із феміністичними колами, втім, її діяльність і досягнення точно дали натхнення і віру в себе молодим мисткиням.

Володарка світу Соня.


Модерністка

Міжвоєнний період характеризувався перманентною тривожністю, ніхто не був впевнений у завтрашньому дні, але всі знали, що реальність стане іншою. Для нового світу, де існує зброя масового знищення, людину з п’єдесталу зсуває машина, а одна раса визнає себе вищою за іншу, потрібна людина з новими поглядами і сприйняттям. Кожен модерніст початку ХХ століття намагався створити альтернативний Всесвіт, у якому можна було б сховатися й перечекати тогочасні жахіття. Одягаючи сукню, купуючи картину, читаючи твори, люди зобов’язуються прийняти догмати новоутвореного середовища, до якого прагнуть належати. Треба мати сміливість, щоб бути в центрі модернізму, бо він ніколи не буває привітним. Він приходить і ламає усталені норми, диктує свої правила, змушує відректися від усього, що було раніше, і прийняти нове суспільство. Соня хоробро зустріла нові суспільні хвилі. Вона стерла межу між мистецтвом і життям, створила простір за принципами свого Всесвіту, в якому не страшно бути єврейкою, революція не забирає в тебе останнє, а жінку не затьмарює її чоловік. Зовнішній вигляд, сукні, пальта, речі в будинку, розмальовані стіни – все це передавало наелектризовану сутність Делоне.

Наелектризована Делоне (справа) у своєму Всесвіті.


А ще вона любила танцювати танго, перекладала Кандинського, вражала публіку в Бал Бюльє екстравагантними костюмами, ілюструвала книжки, була музою для поетів, поліглоткою і цілковито модерною жінкою-художницею у світі чоловіків. Соня Делоне була нестримна у своїх пориваннях і бажаннях: якщо кохала, то до останнього подиху; якщо творила, то тисячі ескізів; якщо перевертала уявлення, то догори дриґом. Орфізм був не просто стилем, у якому вона творила: він став рухом, естетикою, пригодою, її життям. А воно в Соні було довгим. Художниця померла у віці 94 років, у 1979. В останні роки, працюючи над автобіографією, Соня часто згадувала одеське море, сонце, довгі яскраві спідниці на весіллях і різнокольорові кола під повіками.

Писарева Ксенія

Густав Клімт поза золотом

Свобода, рівність, братерство на полотні або як протестувати пензлем

Поетика машини: як закохатися у поїзд

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021