Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Самокатування, самоіронія, самолюбство: Буковскі (і література)

Кажуть, Чарльз Буковскі – егоїст. Протягом життя він чув це безліч разів, але жодного  не погодився. Письменник себе не любив і робити що-небудь хороше для своєї персони не хотів, тому про егоїзм у класичному розумінні говорити не варто. Самолюбство Буковскі – не “для себе” і навіть не “всупереч собі”, а “через себе”.



Чарльз не стриже траву


Буковскі можна було б “урятувати”, якби його вдалося долучити до діяльності, яка вимагала б виходу за межі власного Я, подолання егоцентризму. Такої на той час у США або не було, або Чарльзу вона не подобалася. Якось він із поетом Стівом Річмондом узявся робити дощечки з віршами та розвішувати їх вулицями міста, але цього виявилося недостатньо. Буковскі, відчувши “вогонь у грудях”, береться за літературу і пише так, як не писав ніхто: йому нічого втрачати, він вважає себе пропащим, і кожний його текст промовляє до читачів: “дивіться: так, як я, себе ніхто ще не ображав, і цим я могутніший від вас”. У самоприниженні Буковскі хизується, і саме за таку “самоіронічність” його і полюбили.

Чарльз Буковскі “самоіронізує”


У цьому можна розгледіти витончену форму самокатування. Як на мене, то так воно і було. Я лише не впевнений, чи сам Буковскі знав про це. Він просто хотів бути щасливим і  радіти життю. Але місце, в якому чоловік змушений був шукати радість і щастя, було не тим. Звички сприйняття, які закладаються в індивіда з дитинства, змінити важко, почасти навіть неможливо. “Проста радість людського спілкування”, про яку говорив Екзюпері, завдавала Буковскі болю хоча б тому, що відволікала від його внутрішнього світу, в якому і без того було багато проблем. Ця суперечність між суспільним і особистим, яку люди вирішують щодня, для Чарльза була нерозв’язною. У нього було лише два варіанти дій: або не споглядати самого себе як джерело істини (що для нього рівносильне втраті самобутності), або припинити спілкуватися з іншими людьми, що неможливо. Зрештою, йому теж хотілося, аби його любили; він мав ходити у винну крамницю, на роботу чи в перукарню. Хоча часом він абияк стригся сам, а з будинку не виходив тижнями. Всюди були люди, з якими доводилося мати справи та від яких не можна було сховатися. Але якщо сховатися не виходило занадто довго, поет страждав і це глушило його внутрішній голос. Буковскі був спроможний слухати за один раз лише одну людину: або самого себе, або нечастого співбесідника.

Чарльз Буковскі думає


Це була суперечність, необхідність розв’язання якої виснажувала письменника. А оскільки Чарльз не знав інших людей, яких теж турбували такі проблеми, вирішив, що він навіжений виродок, і поводився відповідно. Хитання між крайнощами давало Буковскі полегшення. Але коли він знову дослухався до того, що було в його серці, починав страждати: його особиста чесність йшла в розріз із тим, що він робив, і Чарльз “виправлявся” під докорами сумління. Буковскі хотів бути хорошою людиною, проте в нього не виходило і доводилося бути поганим, аж поки не набридало. Він впадав у відчай, напивався і писав про те, що відчував.

Бігаючи, як буриданів віслюк, між двома копицями сіна, зневажаючи себе за метушню, кепкуючи та іронізуючи над собою в години душевного підйому, а тоді знову впадаючи в розпач, Буковскі прожив усе життя. Це було самокатування хоча б тому, що по-іншому в нього не виходило, і ніхто не міг йому допомогти. І якщо сьогодні спеціалісти працюють із такими проблемами, навряд Буковскі б пішов до них. Не тільки тому, що йому бракувало грошей, але й тому, що він по-своєму мав рацію: не лише із ним було щось негаразд, а із суспільством у цілому. Тому підстави бути “самим собою” у Буковскі були, а ідея триматися за своє неповторне (і часом дійсно таке!) бачення світу для митця – звична справа.

Буковскі бачить світ крізь дим


Інша річ, що письменство не давало Буковскі порятунку. Його творча плодючість пояснюється тим, що письменницька пігулка діяла лише одну ніч, а на ранок доводилося починати все спочатку: чекати ночі й писати. Це – замкнуте коло, в якому нестерпно бути, але втекти з якого не можна. Дозвіл мав прийти ззовні, але не приходив: дійсність нічого не пропонувала, а Чарльз, спробувавши різні варіанти, не знайшов того, що потрібно, і залишився при своєму, більше “не намагаючись”. Він був просто втомленим від життя, і мав на це підстави: його особисте пекло знаходилося всередині нього. Саме тому він і не погоджувався, коли його називали егоїстом – такі оцінки були занадто поверхневими і простими.

Власне, тим новим, що Буковскі привніс в американську літературу, був він сам: письменник вивернув себе і показав читачеві. Окреме запитання: скільки в такому вивертанні невимушеності, а скільки – пози. Письменник стверджував, що в його творчості 9/10 – це суха правда життя, а 1/10 – вигадка, яка зв’язує все інше. З часом ця пропорція змінювалася, і Чарльз ставав заручником свого успішного “бренду”: це трапилося вже до виходу роману «Жінки». Під кінець життя Буковскі зробився карикатурою на самого себе і перетворився на те, що зневажав: споважнів, заспокоївся, осів у тихій гавані, став професійним письменником. Але ніби цього не помічав і намагався триматися старих принципів: мабуть, думав, що інакше його життя розсиплеться і він втратить те, за що боровся. Втім, заперечуючи все, відмежовуючись від усього, що ненавидів, Буковскі тим самим це все стверджував.

Буковскі грає або не грає


Егоцентризм Буковскі обумовлений тими умовами, в які автора поставило тогочасне американське суспільство. І Чарльз здогадувався про це. В якомусь оповіданні його протагоніст вигукнув: “Що я можу тут вдіяти – на роботу піти?” Звісно, так проблему не вирішити. Важке дитинство, нічим не краща зрілість і, як  знеболюючі – шкідливі звички, сварки, нервові зриви, усамітнення, які теж не могли зарадити. Очевидно, що “не намагатися” змінити світ в таких умовах – це такий самий поганий вибір, як і його міняти. Але що вдієш, якщо нас “народили в це”? Як закінчилася лінія Буковскі ми знаємо, – отже, маємо обирати іншу, де треба “без надії таки сподіватися” і постійно долати як межі власного я, так і межі своєї доби. Щастя в цьому буде небагато, але іншого виходу немає. Як писала вже згадана Леся Українка:

“Хто зо сну прокинувсь, хай щастя забуде,

Йому вже до щастя нема вороття!”

Олександр Гавва

Читати також:

Чортова дюжина письменника: пишемо, як Чарльз Буковскі

Як читати «Ловця повітряних зміїв» Халеда Госсейні?

Інструкція від Екзюпері: як стати принцом на білому коні?

#Буковскі

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021