Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Посмертний лист Габріеля Гарсіа Маркеса редакції Пусто

У 2004 році Перуанська газета опублікувала некролог Габріелю Гарсіа Маркесу та начебто його прощальний лист. 77-річний Габо не здивувався: він звик вмирати кілька разів на місяць, дивитися інтерв’ю, які ніколи не давав, та говорити про чудово проведений разом час з незнайомцями. Слава дала письменнику  десятки двійників, які насолоджувалися його успіхом, поки той старів за друкарською машинкою. Хоч заперечувати власну смерть для Маркеса не було новизною, його засмутила віра читачів у такий банальний лист. Попри те, що авторство Габріеля спростували, текст все ще блукає інтернетом під його ім’ям.

2014 року Маркес помер, а ми склали список речей, які треба встигнути зробити перед смертю від його імені. Зрештою, він вже не може поскаржитися на банальність.

Пізнати магічний реалізм

Габріель Гарсіа Маркес народився 6 березня 1927 року в Аракатаці, Колумбія. Він був першим з десятьох дітей сім’ї Гарсіа. Батьки, мабуть, передбачали динаміку росту родини, тому залишили хлопця на виховання бабці та діду.

Маленький Габо, який все пізнав


Дід Ніколас Рікардо Маркес Мехія був полковником і учасником Тисячоденної війни, тому детально розповідав онуку про бойові дії, революцію, історію. Крім того, Ніколас був вправним ювеліром: виробляв золотих рибок і прикраси. Малий Габо подовгу сидів у майстерні, слідкував за впевненими рухами дідуся й вбирав раціональність його думок.

Бабця Донна Транкіліна вірила в таємничі сили, з якими часом  спілкувалась і радилась щодо влаштування побуту. “Наш будинок був наче Римська імперія, в якій володарювали птахи, гуркіт грому й інші атмосферні сигнали, які пояснювали будь-яку зміну погоди або настрою. Загалом нами маніпулювали сотні невидимих богів, хоча в родині всі, ймовірно, були католиками”, – згадував Маркес.

Така полярність поглядів: розсудливість і прагматизм Ніколаса та забобонність і довірливість Транкіліни формували світогляд маленького Габо. Через багато років, почавши писати, він поєднає обидві форми сприйняття дійсності в магічному реалізмі.

Дехто помилково вважає, що цей стиль започаткував Маркес. Але про магічний реалізм заговорили ще у 1925 році в німецькому мистецтвознавстві. Відтоді він знайшов відображення в музиці, кіно, живописі, літературі. Проте саме Габріелю вдалося вивести цей прийом на новий метафізичний рівень, де “речі теж живі, потрібно тільки вміти розбудити їх душу”.

Переконливо розповідати маячню

У дитинстві Габо багато фантазував, вигадував події, друзів, переконував у своїй важкій хворобі, хоча був здоровий: “Мені хотілося зробити життя цікавішим, наповнити його яскравими барвами”. Бабця була головною жертвою вигадок Габріеля: затамувавши подих, вона слухала щойно вигадані байки, і дійшла до висновку, що її онук – провидець. А дід завжди підтримував хлопчика, розгледівши в ньому талант. Коли Ніколас помер, Габо було вісім років. Згодом письменник казав, що вся його творчість – спроба осмислити, описати те, що відбулося з ним у перші роки дитинства.

Маркеса завжди дивувало, що його роботи найбільше визначають за фантастичним. “У всьому, що я написав, немає жодного вигаданого слова. Суть в тому, що латиноамериканська реальність цікавіша за будь-яку найсміливішу вигадку.” Перед Габріелем поставало складніше завдання, ніж змусити читачів повірити у фантазію. Він мав правдоподібно зобразити фантастичну дійсність.

Талант Маркеса полягав зокрема в манері викладу матеріалу, який він успадкував від бабусі. Вона розповідала історії з кам’яним виразом обличчя, сухо та беземоційно, так, що ні в кого не виникало сумнівів щодо їх правдивості. Як письменник із журналістським минулим, Маркес надмірно деталізував. В нього Ремедіос Прекрасна не просто підносилась до небес, а саме на простирадлах, літали не абиякі метелики, а жовті. Так він, зруйнувавши межу між реальним та фантастичним, зміг завоювати довіру читачів та переконати їх у достовірності зображеного.

Заручитися зі школяркою

Габріель познайомився зі своєю майбутньою дружиною Мерседес Барча на танцях, коли йому було 18, а їй 13. Він жартома запропонував одружитися, а вона жартома погодилась: “Тільки почекай, поки я закінчу школу”.

Габріель, який запропонував дівчині одружитися, а їй виявилося 13


Реалізувати обіцянки пара змогла лише через 13 років. Маркес не був вірним нареченим і Мерседес про це знала. Проте вони все одно листувалися, дізнавалися більше одне про одного, планували майбутнє і нарешті обвінчалися в 1958 році. Мерседес була його “мовчазним другом”: приймала забаганки та підтримувала сприятливу атмосферу для творчості. Зараз такі стосунки назвали б аб’юзивними, але жінка була щаслива поруч із коханим, а Габріель присвячував їй романи. Їхній шлюб тривав 55 років, до самої смерті письменника.

Подружитися з Фіделем Кастро

З кубинцем Маркес познайомився наприкінці 40-х у Боготі, куди Кастро приїхав взяти участь у студентському конгресі на противагу IX Панамериканській конференції. Обидва потрапили у вирій народних повстань, спричинених вбивством лідера Ліберальної партії Колумбії. На демонстрації Габріель у знак протесту хотів розбити друкарську машинку об асфальт, але не зміг її підняти. Йому допоміг “двометровий гігант з карибським акцентом”. Так почалась дружба майбутніх письменника та диктатора.

Гарсіа Маркес та Фідель Кастро обговорюють шпалери у вітальні


Вони регулярно зустрічалися, обговорювали політику та літературу. До Маркеса звертався мексиканський президент Карлос Салінас де Гортарі під час загострення конфлікту між Кубою та США як до “розсудливого чоловіка, який має доступ до Кастро”. Фідель вносив правки в романи, а Габріель їх приймав. І не тільки їх, а ще й будинок на острові Свободи та особисті вітання з отриманням Нобелівської премії у 1982.

Дружба на все життя гуманістичного колумбійського письменника та кубинського Команданте парадоксальна, але реальна. Як і вся творчість Маркеса.

Потрапити “контрабандою” до СРСР

У 1957 році в Москві проходив Міжнародний фестиваль молоді. Журналісту лівих поглядів було цікаво подивитися, як живуть за залізною завісою, тому Маркес довго писав у різні інстанції, щоб отримати туди запрошення. Реакції не було. Тоді Маркес вдався до крайнощів – звернувся до друга Роберто Ескалоне, музиканта, який якраз збирався на фестиваль. Так Гарсіа Маркес перетнув кордон Радянського союзу барабанщиком у складі фольклорного ансамблю, а свої спогади про це описав у нарисі “22 мільйони 400 тисяч квадратних кілометрів без жодної реклами Кока-Коли”.

Найбільше на письменника вплинув похід до Мавзолею. Габріель сподівався відчути там задуху, сморід гниття та розкладу. Натомість все стерильно та без запахів. Маркеса, який бачив чимало диктаторів, вразив глузливий вираз обличчя Сталіна та його “вишукані жіночі руки з довгими прозорими нігтями”.

This slideshow requires JavaScript.

Продати фен дружини

Новостворена сім’я Габріеля та Мерседес жила у злиднях. Єдиними цінними речами були автомобіль, міксер, фен та обігрівач. Коли Маркес почав писати “Сто років самотності”, часу на роботу журналістом не вистачало, тому він звільнився й зачинився в кімнаті на півтора роки. Відповідальність за добробут чоловіка та двох синів цілком перейшла на Мерседес. Вона заробляла гроші, домовлялась з кредиторами, благала орендаря не виганяти їх з квартири, але жодного разу не дорікнула письменнику. Першим продали автомобіль, згодом – міксер. Про обігрівач і думки не було, бо Габо міг писати лише за високої температури. Завершений роман був обсягом 450 сторінок, але грошей, щоб відправити його видавцю в Аргентину, було лише на 300. Саме тоді продали фен Мерседес. Жінка казала: “Бракувало тільки того, щоб твій роман виявився повним лайном”. На щастя, він був геніальним.

This slideshow requires JavaScript.

Жалітися на долю письменника, а потім не жалітися, і зрештою трошки ще пожалітися

Блейз Сандрар, французький поет, вважав, що письменництво – це привілей порівняно з іншими роботами, і автори перебільшують свої страждання. Мабуть, Сандрару не доводилося продавати останнє та їсти зі смітників, щоб продовжувати свою справу. Маркес же казав: “Писати книги – це самогубство. Ніщо інше не потребує стільки часу, зусиль та самопожертви. Але й відмовитися від цього ми не в змозі. Бо письменниками народжуються, як хтось євреєм, а хтось темношкірим. Успіх п’янить, любов читачів окриляє, але це все – другорядне, оскільки справжній письменник буде писати навіть у дірявих чоботах. Це якийсь психічний розлад, соціальна потворність, бо як інакше пояснити, що багато чоловіків і жінок ладні вмирати з голоду, щоб тільки продовжувати займатися тим, від чого, якщо серйозно, ніякого сенсу”.

This slideshow requires JavaScript.

Не дозволяти екранізувати ваш роман (щоб родина після смерті продала права Netflix)

Маркес відмовлявся зняти фільм за романом “Сто років самотності”, хоча агенти й пропонували йому мільйони. Він був переконаний, що екранізація зруйнує зв’язок між читачем і книгою, оскільки кожен уявляє героя таким, яким хоче його бачити, а магічні сцени не мають меж своєї дивакуватості. Стримінговому сервісу Netflix вдалося викупити права лише через п’ять років після смерті письменника. Поки відомо лише те, що серіал знімуть іспанською, а виконавчими продюсерами стануть сини Габріеля.

This slideshow requires JavaScript.

Втім, багато інших творів Маркеса екранізували ще за його життя: “Полковникові ніхто не пише”, “Кохання під час холери”, “Спогади моїх журливих хвойд”. До речі, Габріель захоплювався кінематографом і навіть навчався режисурі в Римі та писав сценарії для Фонду нового латиноамериканського кіно.

Писати про самотність, ніколи не будучи на самоті

“Сто років самотності” – історія зародження, розквіту та занепаду роду Буендіа. Події відбуваються у вигаданому містечку Макондо, відірваному від реальності. Маркес вдається до моделі міфологічного часу, який рухається по колу: одні й ті ж імена, повторення вчинків предків, початок і кінець, пов’язаний із смертю. Тяжкість вічного повернення, як у Ніцше і Кундери. Безглуздість самотності людей, які не можуть покохати одне одного, тому страждають від багаторічних злив, безсоння та забуття.

“Полковникові ніхто не пише” – класичний зразок творчості Габріеля. Покинутий, забутий, зубожілий після вбивства сина, ветеран Тисячоденної війни багато років чекає листа щодо пенсії, щоп’ятниці йде на пристань зустрічати поштового агента, який щоразу відповідає: “Полковнику нічого немає”. Зрештою герой втрачає останню надію і на запитання дружини, що ж ми будемо їсти, відповідає: “лайно”.

Маркеса завжди цікавила залежність влади та самотності. Найкраще ця концепція відображена в романі “Осінь патріарха”, який письменнику доводилося витискати із себе літера за літерою. Він казав, що не міг довго працювати, бо ставало нестерпно спектно від задухи та атмосфери занепаду.

Ця тема наскрізна в творчості письменника. За Маркесом, сенс життя в тому, щоб подолати самотність, інакше все завершиться відчаєм та винищенням.

(Не)самотній Габріель Гарсіа Маркес


Габріель Гарсіа Маркес прожив 87 років і встиг зробити багато речей, які повторити навряд чи вдасться: Фідель Кастро вже помер, СРСР розвалився, а Сталіна прибрали з Мавзолею. Проте ви завжди можете знайти собі іншого комуніста та поїхати до Північної Кореї. Або викурити кубинську сигару, придумати найдепресивнішу назву для роману (“Осінь патріарха”, “Спогади моїх журливих хвойд”, “Кохання під час холери”, “Сто років самотності”) або для культурного проекту (“Пусто” вже зайнято) і стати фанатом Шакіри.

Писарева Ксенія

Мілан Кундера: політичне не можна людське

Як читати «Ловця повітряних зміїв» Халеда Госсейні?

Барселона очима Пікассо

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021