Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Поль Гоген у пошуках втраченого раю

Як побороти кризу середнього віку? Можна поїхати в подорож, змінити професію або завести коханку. Поль Гоген зробив все і одразу. Він працював на біржі, був одружений з датчанкою Метте, виховував п’ятьох дітей, а щонеділі писав. Начебто традиційне щасливе життя, але через економічну кризу Поль втратив роботу, дружина, рятуючи дітей від злиднів, поїхала до батьків у Копенгаген, а невинне захоплення мистецтвом перетворилося в нав’язливу ідею. Він перебирався з одного житла в  інше, розплачувався в ресторанах картинами, переконуючи власників, що колись вони матимуть цінність, та марив про втечу від прогнившого Заходу, де над його талантом насміхалися.

This slideshow requires JavaScript.

Притулок Поль сподівався знайти в Південних морях, де завжди тепло, а люди безтурботні. Він шукав відради у тропіках, адже шість років у дитинстві жив у Перу, а юність провів на кораблях торговельного флоту в мандрівках екзотичними країнами.

До того ж, Гогена вразив автобіографічний роман “Одруження Лоті”. Письменник Лоті П’єр у найсоковитіших барвах описував земний рай Океанії, де “роки проходять у гультяйстві та нескінченних мріях”. У листах до друзів Поль писав про наміри поїхати на Таїті: “Я сподіваюсь забути своє жалюгідне минуле, писати вільно, як мені хочеться, не думаючи про славу, і зрештою померти там, забутим усіма тут”.

485319

Поль Гоген і його робоча сторона обличчя


Приїхавши до Таїті в 1891 році, Гоген усвідомив, що запізнився щонайменше на сто років. Від автентичності, описаної в книжках, не залишилось і сліду. Замість живописного поселення з бамбуковими хатинами він побачив потворні ряди цегляних будівель, пивнички та облуплені стіни. Але найбільшим розчаруванням стали місцеві, чий побут Поль і їхав відображати. Жінки зовсім не нагадували оголених Єв, а чоловіки – диких Геркулесів з його уяви: французькі колоністи перетворили Папаете, таїтянську столицю, на “острівок цивілізації”. Засмучений Гоген писав: “Це була Європа, від якої я поїхав, тільки гірше: з колоніальним снобізмом й карикатурно-гротескним наслідуванням наших звичаїв, пороків і божевілля”.

Автопортрет с Желтым Христом 1890

Поль Гоген, якому не подобається цивілізована Полінезія


До того ж, перше враження затьмарили несподівані кровотечі й серцевий біль. Лікарі діагностували другу стадію сифілісу, яким Поль заразився задовго до приїзду на Таїті,  а бурхливий спосіб життя тільки погіршував його стан. Попри те, Гоген занурився в розваги простолюду: відвідував вечірки, був завидним партнером у танцях і мав шалений попит серед жінок. Втім, йому бракувало екзотичності і Поль вирушив у глиб острова, де вірили в злих духів, купалися оголеними у водоймах і ходили в гори за червоними бананами.

Тут Гоген відшукав бажаний рай. Він орендував бамбукову хатину, прокидався від сонячних променів, що пробивались через листя даху і засинав під цвірінчання комах. На Таїті він найбільше наблизився до ідеалу свого існування: “Було так просто писати речі такими, якими я їх бачив, накладати без попереднього розрахунку червону фарбу поруч з синьою. Мене заворожували золотисті фігури в річках чи на березі моря. Що заважало мені передати на полотні цей тріумф сонця? Тільки закореніла європейська традиція. Тільки кайдани страху, притаманні винищеному народові”.

This slideshow requires JavaScript.

Але таке життя не могло тривати вічно: у Гогена закінчились фінанси. Витримки з енциклопедії колоній про те, що на Таїті гроші не потрібні, виявилися голослівними, особливо для вихідця з цивілізації, який не вмів полювати й рибалити – Гогену доводилося  перебиватися фруктами й дорогими консервами, що завозили з материку. До того ж, іноді про себе нагадувала хвороба, й гроші йшли на лікування. Поль чекав переказів з Європи: чи то від співчутливих друзів, чи то від дружини, яка мала продавати його картини. Втім, отримані кошти він витрачав миттєво й знову опинявся в злиднях.

Зневірений, Гоген вже збирався повертатися додому, аж тут йому всміхнулася удача і він зустрів 13-річну Техуру. Коли 44-річний художник проходив повз її поселення, батьки дівчини, крім щедрих пригощань, запропонували йому й доньку. Вони вважали, що Гоген – вигідна партія для Техури: він був європейцем, а, отже, багатим, перспективним і, до того ж, митцем. Вони не здогадувалися, що для Поля це був корисливіший шлюб, ніж для них.  Місцеві легко забезпечували себе продуктами: полювали, рибалили, ходили в гори. Художник на це ні навичок, ні часу не мав, тому дружина та її родичі могли врятувати його хоча б від голодної смерті.

Проте їхній шлюб не можна вважати суто прагматичним. Гоген прив’язався до Техури й навіть по-своєму її любив, хоча раніше стверджував: “Щоб я сказав жінці “люблю”, треба зламати мені рот”.

This slideshow requires JavaScript.

Вона була його екзотичною смаглявою німфою, втіленням легенд і вірувань, незаймана цивілізацією. Техура терпіла його агресію, невдоволення та претензії, і ніколи не жалілася родичам,  хоча там жінка могла покинути чоловіка, який її не задовольняє. Вона була людиною іншої культури, чиї думки неможливо охопити. Дівчину, що уособлює суперечність двох світів, можна знайти майже на всіх полотнах першого таїтянського періоду художника.

“Я знову почав працювати, і мій дім наповнився щастям. Вранці, коли сходило сонце, немов золоте, ми йшли на річку й купались разом, просто й невимушено, як у садах Едему. Я більше не розділяв добро та зло. Все було чудово й велично”, – згадував художник.

До цього періоду належать його найкращі полотна: “Куди ти йдеш?”, “Жінка з плодом у руках”, “Коли весілля?”, “Дух померлих не спить” тощо. За неповні два роки на Таїті Гоген відобразив більше 60 сюжетів і йому неперевершено вдавалося поєднувати християнські канони з язичницькими віруваннями туземців. Так, на картині “Жінка з плодом у руках” героїня тримає спіле манго – алюзія на поширені в релігійних сюжетах гранати та яблука. Крім того, там  написана не просто жінка, а полінезійська Єва, праматір всіх людей.

женщина, держащая плод 1893

“Жінка з плодом у руках”, 1893 р.


Історію створення картини “Дух померлих не спить” Гоген описав у щоденнику. Повернувшись пізно додому, він застав Техуру оголеною й переляканою в темряві. Вона не мала чим запалити свічку і з жахом чекала повернення чоловіка, оскільки жителі острова найбільше боялися бога смерті, який приходив з настанням ночі.  Полю вдалося зобразити тісне переплетення реального й потойбічного, а дівчину згодом називали “смаглявою Олімпією”, згадуючи картину Едуарда Мане. Про це полотно Гоген навіть писав офіційній дружині, завбачливо приховавши, хто саме позує йому.

дух мертвіх не дремлет 1892

“Дух померлих не спить”, 1892 р.