Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Поль Гоген у пошуках втраченого раю

Як побороти кризу середнього віку? Можна поїхати в подорож, змінити професію або завести коханку. Поль Гоген зробив все і одразу. Він працював на біржі, був одружений з датчанкою Метте, виховував п’ятьох дітей, а щонеділі писав. Начебто традиційне щасливе життя, але через економічну кризу Поль втратив роботу, дружина, рятуючи дітей від злиднів, поїхала до батьків у Копенгаген, а невинне захоплення мистецтвом перетворилося в нав’язливу ідею. Він перебирався з одного житла в  інше, розплачувався в ресторанах картинами, переконуючи власників, що колись вони матимуть цінність, та марив про втечу від прогнившого Заходу, де над його талантом насміхалися.

This slideshow requires JavaScript.

Притулок Поль сподівався знайти в Південних морях, де завжди тепло, а люди безтурботні. Він шукав відради у тропіках, адже шість років у дитинстві жив у Перу, а юність провів на кораблях торговельного флоту в мандрівках екзотичними країнами.

До того ж, Гогена вразив автобіографічний роман “Одруження Лоті”. Письменник Лоті П’єр у найсоковитіших барвах описував земний рай Океанії, де “роки проходять у гультяйстві та нескінченних мріях”. У листах до друзів Поль писав про наміри поїхати на Таїті: “Я сподіваюсь забути своє жалюгідне минуле, писати вільно, як мені хочеться, не думаючи про славу, і зрештою померти там, забутим усіма тут”.

Поль Гоген і його робоча сторона обличчя


Приїхавши до Таїті в 1891 році, Гоген усвідомив, що запізнився щонайменше на сто років. Від автентичності, описаної в книжках, не залишилось і сліду. Замість живописного поселення з бамбуковими хатинами він побачив потворні ряди цегляних будівель, пивнички та облуплені стіни. Але найбільшим розчаруванням стали місцеві, чий побут Поль і їхав відображати. Жінки зовсім не нагадували оголених Єв, а чоловіки – диких Геркулесів з його уяви: французькі колоністи перетворили Папаете, таїтянську столицю, на “острівок цивілізації”. Засмучений Гоген писав: “Це була Європа, від якої я поїхав, тільки гірше: з колоніальним снобізмом й карикатурно-гротескним наслідуванням наших звичаїв, пороків і божевілля”.

Поль Гоген, якому не подобається цивілізована Полінезія


До того ж, перше враження затьмарили несподівані кровотечі й серцевий біль. Лікарі діагностували другу стадію сифілісу, яким Поль заразився задовго до приїзду на Таїті,  а бурхливий спосіб життя тільки погіршував його стан. Попри те, Гоген занурився в розваги простолюду: відвідував вечірки, був завидним партнером у танцях і мав шалений попит серед жінок. Втім, йому бракувало екзотичності і Поль вирушив у глиб острова, де вірили в злих духів, купалися оголеними у водоймах і ходили в гори за червоними бананами.

Тут Гоген відшукав бажаний рай. Він орендував бамбукову хатину, прокидався від сонячних променів, що пробивались через листя даху і засинав під цвірінчання комах. На Таїті він найбільше наблизився до ідеалу свого існування: “Було так просто писати речі такими, якими я їх бачив, накладати без попереднього розрахунку червону фарбу поруч з синьою. Мене заворожували золотисті фігури в річках чи на березі моря. Що заважало мені передати на полотні цей тріумф сонця? Тільки закореніла європейська традиція. Тільки кайдани страху, притаманні винищеному народові”.

This slideshow requires JavaScript.

Але таке життя не могло тривати вічно: у Гогена закінчились фінанси. Витримки з енциклопедії колоній про те, що на Таїті гроші не потрібні, виявилися голослівними, особливо для вихідця з цивілізації, який не вмів полювати й рибалити – Гогену доводилося  перебиватися фруктами й дорогими консервами, що завозили з материку. До того ж, іноді про себе нагадувала хвороба, й гроші йшли на лікування. Поль чекав переказів з Європи: чи то від співчутливих друзів, чи то від дружини, яка мала продавати його картини. Втім, отримані кошти він витрачав миттєво й знову опинявся в злиднях.

Зневірений, Гоген вже збирався повертатися додому, аж тут йому всміхнулася удача і він зустрів 13-річну Техуру. Коли 44-річний художник проходив повз її поселення, батьки дівчини, крім щедрих пригощань, запропонували йому й доньку. Вони вважали, що Гоген – вигідна партія для Техури: він був європейцем, а, отже, багатим, перспективним і, до того ж, митцем. Вони не здогадувалися, що для Поля це був корисливіший шлюб, ніж для них.  Місцеві легко забезпечували себе продуктами: полювали, рибалили, ходили в гори. Художник на це ні навичок, ні часу не мав, тому дружина та її родичі могли врятувати його хоча б від голодної смерті.

Проте їхній шлюб не можна вважати суто прагматичним. Гоген прив’язався до Техури й навіть по-своєму її любив, хоча раніше стверджував: “Щоб я сказав жінці “люблю”, треба зламати мені рот”.

This slideshow requires JavaScript.

Вона була його екзотичною смаглявою німфою, втіленням легенд і вірувань, незаймана цивілізацією. Техура терпіла його агресію, невдоволення та претензії, і ніколи не жалілася родичам,  хоча там жінка могла покинути чоловіка, який її не задовольняє. Вона була людиною іншої культури, чиї думки неможливо охопити. Дівчину, що уособлює суперечність двох світів, можна знайти майже на всіх полотнах першого таїтянського періоду художника.

“Я знову почав працювати, і мій дім наповнився щастям. Вранці, коли сходило сонце, немов золоте, ми йшли на річку й купались разом, просто й невимушено, як у садах Едему. Я більше не розділяв добро та зло. Все було чудово й велично”, – згадував художник.

До цього періоду належать його найкращі полотна: “Куди ти йдеш?”, “Жінка з плодом у руках”, “Коли весілля?”, “Дух померлих не спить” тощо. За неповні два роки на Таїті Гоген відобразив більше 60 сюжетів і йому неперевершено вдавалося поєднувати християнські канони з язичницькими віруваннями туземців. Так, на картині “Жінка з плодом у руках” героїня тримає спіле манго – алюзія на поширені в релігійних сюжетах гранати та яблука. Крім того, там  написана не просто жінка, а полінезійська Єва, праматір всіх людей.

“Жінка з плодом у руках”, 1893 р.


Історію створення картини “Дух померлих не спить” Гоген описав у щоденнику. Повернувшись пізно додому, він застав Техуру оголеною й переляканою в темряві. Вона не мала чим запалити свічку і з жахом чекала повернення чоловіка, оскільки жителі острова найбільше боялися бога смерті, який приходив з настанням ночі.  Полю вдалося зобразити тісне переплетення реального й потойбічного, а дівчину згодом називали “смаглявою Олімпією”, згадуючи картину Едуарда Мане. Про це полотно Гоген навіть писав офіційній дружині, завбачливо приховавши, хто саме позує йому.

“Дух померлих не спить”, 1892 р.


Полотно “Коли весілля?”, написане тоді ж, у 2015 році продали за рекордні 300 млн. доларів. На передньому плані – грайлива, одягнута в таїтянських традиціях дівчина, яка дає зрозуміти, що готова  до одруження. Позаду неї – у скромній сукні, із серйозним виразом обличчя жінка, чий жест нагадує буддистську мудру, символ загрози або перестороги.

Коли весілля?, 1892 р.


У 1893 році Гоген усвідомив, що йому таки доведеться повернутися в Європу, адже тільки там він міг реалізувати себе як художник. Зрештою, він не втрачав надії відновити шлюб із Мете: для Поля ці дві жінки були настільки різними, що стосунки з однією не виключали любов до іншої. Він, не попередивши Техуру, взяв квиток на корабель та відплив до Парижа, де йому обіцяли експозицію картин. Після прибуття до французької столиці, Гоген витратив купу грошей на організацію та просування виставки, але бажаного результату не отримав. Таїтянські мотиви не цікавили європейську публіку, а Гогена все ще вважали “бездарним дикуном”. Його картини критикували, а кошти з поодиноких продажів він миттєво витрачав на швидкі задоволення. Про Мете Поль згадував тільки тоді, коли йому потрібні були гроші,  хоча сам, отримавши в спадок 13 тисяч франків, надіслав дружині й дітям всього півтори.

Поль Гоген, коли виплатив всі борги


Гоген був розчарований холодним прийомом Заходу і повернувся на Таїті. Він сподівався, що Техура не помітить кілька років його відсутності й радо прийме знову. Втім, дівчина вийшла заміж вдруге, а зустрічей з пристаркуватим колишнім чоловіком уникала. Тоді Гоген зійшовся з Пехурою, але ця 13-річна не надихала так, як перша дружина на острові. Вона була прагматичною, тому її  любов Поль купував сукнями за 10 франків.

Стан здоров’я художника погіршувався, він міг тижнями не виходити з оселі, а місцеві жителі уникали його, побоюючись заразитись. Тоді Гоген почав роботу над кульмінаційною картиною своєї творчості: “Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди йдемо?”, яка має півтора метри заввишки й три з половиною метри в довжину і  нагадує християнську фреску. Читати її треба справа наліво. Три основні групи людей символізують запитання у назві: три жінки з дитиною – початок життя, народження, центральні фігури – буденність, а завершальна постать – стара жінка, яка змирилась зі смертю. Гоген сумнівався, що зможе коли-небудь створити щось подібне і після завершення намагався покінчити життя самогубством. Поль наковтався пігулок, але доза виявилась завеликою й організм повернув усе назад. Після цього він прожив ще шість років, шаленіючи від болю й потерпаючи від бідності. Гоген продовжував писати, але на його картинах більше не було колишнього сяйва. У 1903 році він помер, а на тумбочці біля ліжка знайшли порожній флакон від ліків. Чи вкоротив віку собі сам, чи помер від прокази – невідомо. Після похорон до Парижа надіслали лист: “Єдиною примітною подією тут стала смерть негідника на ім’я Гоген, який був відомим художником, але ворогом Господа й всього добропорядного”.

“Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди йдемо?”, 1897 р.


Поля Гогена або обожнювали, або ненавиділи. Він не був зразковим сім’янином, гарним батьком чи хорошою людиною. Художник не хотів жити в реальності і відтворювати її на полотні, тому вирішив створювати власну: де сонце покриває сліпучим світлом небо, де трава довга, море червоне, де людські постаті статичні й поглядами пронизують до кісток. Він був впевнений у силі свого генія, тому не приділяв багато уваги іншим. Один із його друзів говорив, що “його егоїзм цілком виправданий, адже він творчий”. Непорушна віра в своє призначення тягнула за собою й невичерпний оптимізм Гогена, через який він часто чинив нерозважливо. Його поразки – результат не інфантильності та самовпевненості, а очікування від сучасників розуміти й цінувати його творчість так, як це робить він.

Писарева Ксенія

Щоб не плакати, я сміялась: Фріда Кало

Марк Шагал: як живим потрапити у Лувр?

Батько-модерніст, син-експресіоніст: Клімт і Шіле

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021