Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Покрокове божевілля: як познайомитися зі Стенлі Кубриком

Кажуть, він не усміхався, любив котів і жахав людей своїм перфекціонізмом. Спілкувався лише з деревами в своєму саду, зрадив США заради Великобританії та сміявся з атомних бомб. Стенлі Кубрик народився в Нью-Йорку, помер в Англії та став відомим на весь світ. А його фільми закликали до миру, вражали масових та незалежних глядачів і творили мистецьку революцію. Розповідаємо, з яких стрічок почати знайомство зі злим генієм кінематографу, щоб воно було приємним, безболісним та зрозумілим.

Кубрик кривить обличчя у якійсь незрозумілій гримасі (усміхатися він не вмів)


Починати з кінця

Якщо ім’я Кубрика ви десь чули й бачили, але ніколи не переглядали його творчості, починайте з “Із широко заплющеними очима”.  Цей фільм став лебединою піснею Кубрика: незадовго до прем’єри режисер загинув уві сні. Тут є секс, таємниці, конспірологія, красиве світло та Том Круз. А ще чарівна Ніколь Кідман з вогняно-рудим волоссям і оголеною спиною. Переглядати, щоб вирішити свої сімейні драми, уявити ідеальний будинок і більше ніколи не мріяти потрапити в таємну організацію.

This slideshow requires JavaScript.

Це сучасна екранізація еротичної повісті 1925 року “Новела снів” Артура Шанцлера. Кубрик змінив декількох сценаристів, працював над ідеєю двадцять років (що для Стенлі – швидко) і міг перезнімати один дубль впродовж трьох тижнів, щоб отримати саме те, що з’явилося в його голові. Зате результат вийшов по-кубриківськи досконалим: симетрична зйомка, естетичні кадри, атмосфера “туманно-сонного” Нью-Йорка, який більше нагадує Лондон. За це, до речі, деякі критики ганили режисера: мовляв, він так довго прожив у Англії, що вже й забув, який вигляд має Америка. Та, можливо, місто Кубрика натякає нам: тут усе не так, як ми звикли. Герої розмовляють механічно, награно, ірреально. Усе навколо нагадує сон. А Стенлі лише запитує у вас: спите ви, чи ні?

Кубрик дивиться на вас у ваших снах


Чорно-біло божеволіти

Найбільший страх ХХ століття – атомна війна. Думка про те, що в один день десь у СРСР клацнуть на клавішу, що почне катастрофу, жахала всі США. А Стенлі Кубрик – сміявся. Тому зняв сатирично-комендійну стрічку-горор “Доктор Стрейнджлав, або як я перестав боятися і полюбив бомбу”. Тут є божевільний німець з награним акцентом, легке відчуття шизофренії та пародія на політику. Словом, чорна комедія про те, як один генерал вирішив почати атомну війну без відома влади і спричинив паніку в колах президента та спецслужб. Переглядати, щоб знати план дій на випадок, якщо кінця не уникнути.

This slideshow requires JavaScript.

Стрічка вийшла в часи Кубинської кризи, коли будь-який крок не в той бік міг спричинити катастрофу. Інші фільми про ядерну війну були реалістичними, напруженими, пафосними. Кубрик ж вирішив сміятися з проблеми – і через цей сміх показав її справжню сутність. Хоч події в “Доктор Стрейнджлав” здаються гіперболізованими та ґротескними, Стенлі ретельно ставився до реалістичності декорацій. Одного разу його навіть звинуватили в шпигунстві: мовляв, кабіни літаків занадто справжні. Не знаємо, чи був Кубрик шпигуном, але точно можемо сказати: через свій перфекціонізм він намагався максимально наблизитися до акуратності зображення.

Кубрик з любов’ю думає про ядерну бомбу


“Доктор Стрейнджлав” – екранізація книги “Червона тривога”. Прочитавши її, Кубрик хотів зняти серйозний фільм про загрозу ядерної війни. Та в процесі розробки сценарію від постійно відкидав ті чи інші речі, бо “люди будуть з цього сміятися, це ж нісенітниця”. Та зрештою сказав: “Через місяць я зрозумів, що все, чого я позбуваюся, є найбільш правдивим. В кінці кінців, що може бути більш безглуздо, ніж сама ідея, що дві наддержави готові випадково знищити все людство лише через якісь політичні незгоди, які через сто років будуть мати для нас не більше значення, ніж зараз мають теологічні конфлікти Середньовіччя? Єдиний спосіб розповісти цю історію – чорна комедія. Чи, радше, комедія-жахіття”.

Їхати (готельним) дахом

Під час планування відпустки, ретельно обирайте готелі. Бажано, аби ви не були там самі. Стенлі Кубрик попереджає: так ваш відпочинок може стати останнім. “Сяйво” – одна з найвідоміших стрічок режисера. Через неї він добряче посварився зі Стівеном Кінгом (бо, як і з іншими екранізаціями, брав літературу за основу для власних рефлексій, а не ретельно переказував сюжет). Та зрештою, зняв культовий горор, на яких слід і треба рівнятися. Жахи для Кубрика – це не темрява, покоцані тіла чи несподівані зустрічі з привидами. Жахи – це щось фройдистське, підсвідоме, шизофренічне. Бо у “Сяйві” страшніше дивитися на дитину, що розмовляє зі своїм пальцем, ніж на мертве тіло. Переглядати, щоб побачити, як горор може бути естетичним.

This slideshow requires JavaScript.

Атмосфера готелю, засніжені гори й симетричні кубриківські кадри змушують іноді забувати, що ви спостерігаєте історію божевілля. Те, як Джек Ніколсон їде дахом, бігає зі зброєю та намагається вбити свою родину, яку привіз до готелю в горах на зиму – це, звісно, страшно. Але погляньте, як красиво знятий килим! Стенлі не забуває про естетику та композицію й робить свої фільми такими кінематографічно досконалими, що їх хочеться “скрінити”, ставити на павзу й цитувати. “Сяйво” – не виняток.

У стилі Стенлі, зйомки тривали більше року в справжньому готелі. Перед кожною сценою проводили тридцять-п’ятдесят репетицій. Актори пили, вживали наркотики і працювали понаднормово. Та в результати отримали шедевр у своєму жанрі. Бо “Сяйво” – кіно, після якого мимоволі помічаєш кубриківські цитати в інших фільмах, закохуєшся в симетрію і вважаєш, що Джек Ніколсон справді божевільний.

Творити ультранасилля

Якщо іноді вам хочеться побути марґіналом й поненавидіти суспільство, вмикайте “Механічний апельсин” Кубрика. Це (як несподівано!) екранізація роману Ентоні Берджеса про антиутопічне минуле, де підлітки без покарання чинять хаос на вулицях: ґвалтують, руйнують, убивать. Це фільм про нігілізм, молоко й Бетховена. Головний герой слухає класичну музику, ненавидить світ і намагається вилікуватися від своєї агресії. Переглядати, щоб зрозуміти природу насилля.

This slideshow requires JavaScript.

Підлітки ходили на цю стрічку по кілька разів і називали її культовою, а Девід Бові надихався “Механічним апельсином” для ґлем-року. Стенлі Кубрик зняв фільм, який був відображенням цілого покоління: покинутого, стильного і загубленого. Для створення атмосфери антиутопії декорації фільму нагадували Радянський Союз: сіра симетрична архітектура, хрущовки, широкі порожні вулиці. Режисер вважав, що Лондон близького майбутнього в такому світі нагадував би СРСР. Усе інше в стрічці – класично кубриківське: досконала естетична кіномова, напруга, соціальна провокація, симетрія і сюжет, що перехоплює подих. І, звісно, ультранасилля. Старе-добре ультранасилля.

Наступного разу, коли вас мучитимуть сумніви стосовно фільму на вечір, подумайте про Кубрика. А ще краще – увімкніть його стрічку. На щастя, нам не доводиться, як акторам, зіштовхуватися з його божевільним перфекціонізмом та дотошністю. Можемо лише спостерігати результати геніальної роботи Стенлі. І насолоджуватися. Далі буде.

Кулик Тетяна

Читайте також:

«Променисте дитя» Жан-Мішель Баскія

Як дивитися «Хіросіма, любов моя» Алена Рене

Як дивитися «Королівство Повного Місяця» Веса Андерсона

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021