Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Покрокове божевілля: завершення знайомства із Кубриком

Стенлі Кубрика можна або любити, або ненавидіти: байдужим він не залишає нікого. Якщо після перегляду стрічок із нашої першої частини Покрокового божевілля у вас не виникло бажання втекти від неусміхненого злого генія, можете продовжити знайомство. 

Переїхати до Англії

Якщо вам до душі романи сестер Бронте чи Джейн Остін, ви завжди хотіли їздити верхи англійськими просторами й жити в маєтках серед зелених ланів, вмикайте “Баррі Ліндона”. Головний герой, ірландець Редмонд, проходить життєвий шлях від розбитого горе-закоханого до багатого й відторгнутого майже-лорда. А ми – спостерігаємо, хвилюємося, співчуваємо, сміємося і ненавидимо. Особливо радимо переглянути, якщо вам до душі “Фаворитка” Йорґоса Лантімоса.

This slideshow requires JavaScript.

“Баррі Ліндон” – шанс побачити, що в Англії навіть грабіжники бувають вихованими й благородними. А ще зрозуміти, як життя змінює людей, насолодитися прекрасною акторською грою й вірити всьому, що відбувається на екрані. Будьте готові до кількох годин естетичних кадрів із вишуканими костюмами, непозбувної бентеги за більшість героїв і намагання зрозуміти власне  ставлення до головного героя.

Кубрик у своєму природньому середовищі (читати: у вісімнадцятому столітті)


Бо Кубрик робить так, що нам хочеться його то шкодувати, то ненавидіти. І це нормально, адже за Редмондом Баррі-Ліндоном ми спостерігаємо від молодих років і до старості. Бачимо, як він закохується в двоюрідну сестру, пізнає брехню, знаходить щось рідне та втрачає найважливіше. І хочемо разом із ним плакати над смертю, радіти вдалим авантюрам і не помічати, як минає третя година стрічки.

Кубрик спостерігає за життям Баррі Ліндона


Говорити про заборонене

Стенлі Кубрик любив екранізовувати романи та влазити у кіноскандали. А що може бути краще, ніж екранізувати скандальний роман? 1962 року режисер зняв “Лоліту” за Набоковим і налаштував проти себе батьків, моралістів і католиків.

This slideshow requires JavaScript.

Екранізувати історію про кохання Гумберта Гумберта і 14-річної дівчини для режисера було складно: його обмежували з усіх боків. То письменнику не подобалася кандидатка на роль головної героїні, то актори відмовлялися зніматись у “вульгарщині”, то Спілка католиків вимагала забрати сцени сексу. Втім, Стенлі переглянув 800 варіантів акторок і знайшов чотирнадцятирічну Сью Лайон, яку схвалив Набоков. У оригінальній історії Лоліті було дванадцять, але Кубрику довелося підняти вік героїні й акторки на два роки, аби фільм не заборонила цензура. Роль Гумберта отримав актор Джеймс Мейсон. Переглядати радимо, щоб зрозуміти, як секс можна замінити розмовами про дитячий табір.

“Лоліта” – типово курбиківський фільм. Він красивий, ґротескний, комедійно-серйозний і з великою кількістю чорного гумору. Краще, ніж Стенлі, екранізувати Набокова не зміг би жоден режисер. Володимир Володимирович – високоосвічений інтелектуал, романи якого просякнуті красивою мовою й естетизмом. Він змушує забути про будь-яку вульгарність. І цим Кубрик на нього схожий. Над екранізацією митці працювали разом: Набоков створив сценарій на чотириста сторінок, де він мав би з’явитися в камео із сачком для метеликів, яких дуже любив. Режисер, однак, скоротив історію і залишив частину написаного лише для того, щоб зазначити Володимира в титрах. Це не завадило Набокову хвалити фільм після прем’єри. Одного разу письменник навіть сказав, ніби шкодує, що сцену, де Гумберт говорить про похорони дружини (яку Стенлі додав у фільм), вигадав не він сам.

Любити кіно по-снобськи

Про “Шляхи слави” Кубрика говорять не так багато, як про “Космічну Одісею”, “Механічний апельсин” чи “Із широко заплющеними очима”. Тут немає Тома Круза, геловінсько-ультранасильних образів чи відомих фраз, які розбирають на цитати в пабліках. Втім, багато критиків і кінофанів схильні вважати цю стрічку найкращою роботою режисера. “Шляхи слави” про війну, надію і людяність. Рекомендуємо переглянути, щоб проникнутися ненавистю до насправедливости й прагненням до гуманізму.

This slideshow requires JavaScript.

У чотирнадцять років Стенлі прочитав роман Гамфрі Кобба “Шляхи слави” (так-так, нам це теж нагадує чотирнадцятирічну Саллі Поттер і “Орландо”) . Книжка настільки вразила його й запам’яталася, що за її мотивами режисер 1957 року зняв свою другу стрічку (першою було “Убивство”). Це історія про те, як через невдало виконану воєнну операцію хочуть стратити “за боягузтво” трьох випадкових солдат із полку і полковника Дакса, який намагається їх захистити. На головну роль Стенлі покликав Кірка Дуґласа, тоді вже відомого й успішного актора.

Стенлі Кубрик прискіпливо дивиться на палець на знімальному майданчику


Впертість й перфекціонізм режисера шокували останнього: Кубрик міг попроситиперезняти сцену. Для Кірка, який звик, що він усе робить ідеально з першої спроби, це було немислимо. Тому війна відбувалася не лише на екрані, але й на знімальному майданчику. Після прем’єри стрічку очікувала важка доля: її заборонили в кількох країнах Європи, оскільки та “викривляла враження про французів у Другій світові”. Мовляв, Стенлі показав їх із найгіршого боку. У Швейцарії колишні офіцери навіть виходили на публічний страйк проти фільму, а французькі глядачі змогли побачити “Шляхи слави” на екрані аж у 1975 році. Попри всі скандали, це гуманістичне кіно, яке викриває справжнє обличчя війни, а Стенлі не боїться про це говорити. Говорити красиво.

Стенлі Кубрик приикидається, що йому боляче (чи це усмішка?)


Можливо, Кубрик не вмів налагоджувати нормальні людські стосунки, рідко усміхався і товаришував лише з котами. Та ми точно знаємо, що він геніально знімав кіно: так, що через двадцять, тридцять чи п’ятдесят років глядачам все одно хочеться його передивлятися, а режисерам – надихатися й цитувати. І хоча наше знайомство завершене, воно перероджуватиметься щоразу, як на екранах з’являтимуться титри “Режисер – Стенлі Кубрик”. 

Кулик Тетяна

Читайте також:

Як дивитися «Хіросіма, любов моя» Алена Рене

Реальне не можна уявне: що таке фантасмагорія

Як грати у фільмі Інґмара Берґмана

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021