Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Писати, як Модільяні

Відсутність зіниць, нечіткі риси обличчя і довгі шиї. Зараз картини Амадео Модільяні впізнають, підробляють і купують за сотні мільйонів доларів, а художник обмінював їх на їжу, вино або ж продавав за кільканадцять франків. Його єдину прижиттєву виставку закрила поліція через зображення волосся на жіночому тілі, тепер їх годинами розглядають у найвідоміших музеях світу. Розповідаємо, як малювати так, щоб спочатку вас не розуміли, а потім – визнали генієм.

Amedeo-Modigliani-1

Амадео майже позує


Навчіться писати “нормально”.

Амадео Модільяні народився в збанкрутілій єврейській сім’ї в Ліворно, Італія. Його матір, аби прогодувати чотирьох дітей, влаштувала вдома школу французької та англійської мов, а дідусь часто забирав малого Дедо (так його називали) у музеї та галереї. Так хлопчик з дитинства вільно говорив французькою і знав, що стане художником. У цьому йому ніхто не перечив: Амадео ріс хворобливою дитиною і у 14 ледь не помер від черевного тифу, а через два роки у нього діагностували туберкульоз, тому хлопцю дозволяли робити все, що заманеться. Спочатку він зачитувався Данте, Верленом і Ніцше, яких міг цитувати напам’ять. Потім, під час подорожі Італією, захопився живописом. Він одразу знав, що писатиме жінок, тому у 1902 році поїхав у Флоренцію навчатися у мистецькій школі із спеціалізацією “ню”. Після чергового загострення туберкульозу Амадео переїхав у Венецію, де вступив до Інституту мистецтв. Він часто відвідував музеї, церкви та галереї й ретельно досліджував художників Відродження. Так на виставках 1903 і 1905 року Модільяні побачив роботи французьких імпресіоністів і усвідомив, що єдине місце, де він може реалізуватися  – Париж. У листах до свого приятеля із Ліворно Амадео писав: “Завжди рухайся вперед. Людина, яка не може знайти нові амбіції і навіть нову людину всередені себе, це не людина”. 1906 року він вирушив до французької столиці.

449N08987_6VNJ2

Одна із перших робіт Модільяні


Шукайте гроші (не вийде), покровителів, власний стиль.

Коли Модільяні приїхав у Париж, він не мав нічого, крім красивого лиця, видання Данте і репродукції “Двох куртизанок” Карпаччо. Звісно, мама дала 21-річному юнаку трохи грошей, але Амадео все протринькав. У Парижі його першим покровителем став Пол Александр. Він не мав багато коштів, проте вподобав роботи юного художника і дозволив Моді безоплатно малювати у невеликому приміщенні в розваленому будинку, який був його власністю. Пол купував його малюнки за кілька доларів, а ескізи за 4 центи. Цього було мало для нормального життя, але на базові потреби вистачало.

завантаження

Оголена в капелюсі, 1908


Амадео шукав свій стиль. У його ранніх роботах простежуємо вплив експресіоністів, зокрема Анрі Тулуз-Лотрека та Сезанна. Сучасники згадують, що як тільки Моді чув прізвище “Сезанн”, одразу витягав із кишені репродукцію “Хлопчика в червоному жилеті” і цілував її. Втім, найбільший вплив на його творчість мав румунський скульптор Константін Бранкузі, який також мешкав у Парижі. Разом вони відвідували Лувр, де Амадео захопився єгипетськими і грецькими скульптурами та масками. Анна Ахматова, яка познайомилася з ним у 1910-у, згадувала:

“Тоді Модільяні марив Єгиптом. Він водив мене в Лувр дивитися єгипетський відділ, запевняв, що все інше не варте уваги. Малював мою голову в оздобленні єгипетських цариць і танцівниць і здавався зовсім захопленим великим мистецтвом Єгипту. Очевидно, Єгипет був його останнім захопленням. Вже дуже скоро він став настільки самобутнім, що нічого не хочеться згадувати, дивлячись на його полотна. Тепер цей період Модільяні називають негритянським періодом”.

Тоді Амадео почав створювати скульптури. Він вважав, що Роден, ліплячи з глини, завів скульптуру в глухий кут, бо глина – це бруд, а скульптури слід видовбувати або витесувати, ніби вивільняти їхню божественну сутність, як це робили стародавні греки. На камінь Амадео грошей не мав, тому “позичав” його з будівельних майданчиків Монпарнасу, який якраз розбудовували. Його скульптури – це видовжені лиця, з великим носом і маленькими губами. Він уникав деталізації облич настільки, що неможливо визначити:розплющені в них очі чи ні. Критики стверджують, що Амадео вважав своїм покликанням скульптуру, але через пилюку, яка утворювалася під час роботи з каменем, Амадео кашляв. Тож, хоча Моді вдалося продати деякі скульптури, йому довелося повернутися до рисунку.

Тепер він не лише знав, що хоче малювати, але й мав уявлення, як це робити. “Скульптура допомогла йому все спростити і показати сенс чогось, використовуючи найпростіші форми” – стверджує історик мистецтв Тамар Гарб. І справді: коли Моді почав писати знову, його картини, на яких лиця схожі на маски з видовженими носами та очима без зіниць, набули особливого шарму.

Він ніколи не належав до шкіл чи течій, які були популярними в Парижі. Більше того, ніколи не створював своїх.

“Модільяні був аномалією. Його роботи не вписуються в стандартні художньо-історичні категорії, як, наприклад, експресіонізм чи кубізм. Не писати натюрморти і бути цілковито зосередженим на портретному живописі було дуже незвично, якщо не унікально, у його час” – Мейсон Кляйн, куратор Єврейського музею у Нью-Йорку.

Але Моді цього не прагнув. Йому подобалося бути осторонь. Чарльз Бідл, англійський журналіст, який був знайомий з Амадео, писав: “Якось, коли я спитав його, як він називає свою манеру письма, він високомірно парирував: Модільяні! Якщо художнику потрібно почепити ярлик, він втрачений!”

modigliani-2

“Ельвіра” 1918


  1. Якщо грошей на натурниць немає, пишіть своїх друзів.

Амадео практично не писав пейзажів чи натюрмортів (за всю творчість назбиралося не більше, ніж п’ять), тому йому завжди потрібні були люди, з яких він малював би. Грошей на моделей художник не мав, тому писав своїх приятелів. Париж тоді був переповнений юними митцями, які жили на Монпарнасі в спеціально збудованому для них комплексі. Серед таких – Марк Шагал, Дієґо Рівера, Роберт Делоне, Пабло Пікассо тощо. Вони тусувалися в кав’ярнях La Rotonde і La Closerie des Lilas, де Моді їх і писав.

Modigliani_-_Nu_couché.jpg

“Оголена, що лежить” 1918