Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Пес по-андалузьки від Бунюеля i Далі

“Знімемо фільм, у якому не буде жодної ідеї та образу, якіможна було б раціонально пояснити!” – саме таким кредом керувалися Луїс Бунюель  і Далі, коли вирішили створити “Андалузького пса”. Сьогодні розкажемо, як побудувати дружбу на анархізмі, надихатися хмаринками на небі та придумати сюрреалізм у кімнаті в гуртожитку.

Луїс Бунюель екстравагантно курить на початку фільму


16 хвилин кіно-сну, містицизму, алогізму та інших ізмів, серед яких головний сюрреалізм – це “Андалузький пес”. Короткометражка, створена з поту, крові та сміху двох іспанських друзів – Сальвадора Далі й Луїса Бунюеля. Сальвадор, майбутній художник-геній та власник найекстравагантніших вусів ХХ століття, познайомився з Луїсом у Студентський резиденції Мадридського університету. Словом, в гуртожитку. Бунюель тоді ще не підозрював, що стане режисером, а тим паче класиком кіно. Так само, як і Далі. Тому вони просто разом творили анархію – обливали людей водою на вокзалі, стукали по обличчях та робили те, чого бажала душа й забороняв закон.

А тоді був Париж. Париж, багато вина, сміху і, оп – сюрреалізм. Він увірвався в життя молодих митців разом з купою нових людей, які себе так і називали, сюрреалістами. Тепер Луїс та Сальвадор, як істинні представники напряму, мали стати епатажними,  просувати ідеї свободи і комунізму, а ще – спиратися на психоаналіз та сни. Далі наснилася рука, по якій лазять мурахи, а Бунюеля дуже захопила хмаринка, що “розрізає” небо. Вони (припускаємо) захоплено глянули один на одного та вигукнули: “Гайда знімати сюрреалістичне алогічне кіно!”

Сальвадор Далі та Луїс Бунюель в компанії епатажних сюрреалістів


“Андалузький пес” – це сон. У ньому немає ні хронології, ні логіки, ні прихованих символів. “Ніщо в фільмі нічого не символізує. Єдиний метод прочитання символів – це, хіба що, психоаналіз” – пояснював Луїс Бунюель. Нам від цього тільки легше, ми ж не Славой Жижек (примітка: наша головна редакторка сказала, що це не смішний жарт). Стрічка загалом не повинна була мати якогось сенсового навантаження – це просто те, що снилося режисерам. Два епатажних сюрреалісти тиждень писали сценарій, багато сміялися,  пили (ми не зовсім впевнені, що чаю) й вирішували, що треба додати у фільм без часу, сенсу й логічної розповіді.

Припускаємо, що створення “Андалузького пса” проходило приблизно так само. Однак, відкинувши упередження та жарти, ця стрічка – уособлення всіх догм сюрреалістів. Автори дозволили собі стерти межу між реальним та ірреальним, перекреслили хронологію розповіді та сказали “ні” логіці. Вони відкрили глядачеві його внутрішнє та потаємне, показавши спектр пристрастей та емоцій – гнів, гординя, хтивість, спокуса, байдужість. “Андалузький пес” – це хитросплетіння випадкових образів, свідомого та несвідомого, того, що з’являється у наших снах. Як зреагував Париж: “ЗАБОРОНИТИ!!1!”

Як зреагували глядачі: “Фу, розрізане око!”

Як зреагував Луїс Бунюель (пафосна промова): “Кіно назавжди покидає варварські балагани ярмарків, щоб оселитися в наших нинішніх храмах. Тільки попрощавшись з епохою підземелля і катакомб, ця нова віра, яка говорить з людьми єдиною мовою, вже завоювала всю землю. Чудотворний погляд об’єктива, беззвучний, як рай, життєдайний, як релігія, олюднює створіння й речі”.

До чого тут взагалі собаки?

Не дивуйтеся, якщо фільм Бунюеля й Далі зовсім не про пса. Назва фільму – це натяк на іспанське прислів’я “Андалузький пес виє – хтось помер”. Насправді ж, в Студентській резиденції, де мешкали сюрреалісти, прізвисько “андалузький пес” давали незграбним скигликам та “маминим синочкам”.

This slideshow requires JavaScript.

Чому вам таки слід переглянути “Андалузького пса”?

Бо це уособлення сюрреалізму в кіно та перший крок до нього. Старт для таких геніальних митців, як Луїс Бунюель та Сальвадор Далі, який якщо не допомагає “зрозуміти” їхню творчість, то зрозуміти, що це за диваки. “Андалузький пес” вплинув не лише на весь подальший кінематограф, але й став першим прикладом малобюджетного студентського кіно, де режисери самі знайшли гроші, самі написали сценарій та навіть самі виконали ролі (так, це саме Луїс Бунюель у першій сцені точить бритву). А ще Девід Бові вмикав цей фільм перед своїм концертом 1976 року. Якщо вам не сподобається – не хвилюйтеся. Сальвадор та Луїс підозрювали, що їхній фільм викличе у глядачів не найкращі емоції. На перший кінопоказ вони принесли каміння в кишенях, щоб в разі чого оборонятися ним проти розгніваної публіки. До цього, на щастя, не дійшло.

Кулик Тетяна

Читайте також:

Як дивитися «Лобстер» Йорґоса Лантімоса?

Чистий колір Марка Ротко

Як дивитися «Пляшкову ракету» Веса Андерсона

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021