Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Море, жінки та убивства Франсуа Озона

Непросте становлення жіночої сутности, актуальні замовчувані соціальні проблеми, питання сексуальної самоідентифікації, складні стосунки між поколіннями й підводне каміння сімейного життя – про все це сміливо та відверто знімає істинно французьке кіно Франсуа Озон. Він – відомий  режисер, випускник кінематографічної школи La Fémis, знаний своєю чарівливо-бунтівною авторською манерою та гостротою оригінальних сюжетів. Розбираємося, як творить провокативне кіно француз-сучасник.

Франсуа Озон


Озон розпочав свій творчий шлях із короткого метра. Його перші студентські роботи: «Сімейна фотографія» (1988), «Мої батьки літнього дня» (1989), «Маленька смерть» (1995), «Літня сукня» (1996), «Подивися на море» (1997) – двоїсті, немовби розділені навпіл зображення, які мають барвисту та чорно-білу частини. На перший погляд пасторальна тематика сімейних стосунків і романтичних захоплень у поєднанні з морськими пейзажами завжди супроводжується драматичним наративом і прихованими життєвими трагедіями персонажів. Цій традиції контрастів режисер залишається відданим і дотепер. Загалом, образно-символічна система кінематографу Озона базується на кількох основних елементах. Серед них:

ОЗОН І МОРЕ

Південне французьке узбережжя, особливо влітку, – одна з улюблених кінематографічних локацій режисера завжди максимально стильно та витончено інтерпретована. Морські пейзажі у картинах Озона не просто естетично привабливий бекґраунд зображуваного, а повноцінні герої: задають дійству потрібні тон, атмосферу, настрій, аби потому автор обірвав створену природою ідилію неочікуваним, часом – фатальним сюжетним поворотом. Море врівноважує, заспокоює, гармонізує, насичує персонажів позитивною енергетикою. Саме тому весь негатив, який завше раптово зароджується на цьому ідилічному тлі, сприймається вдвічі гостріше: дивує, вражає, навіть обурює. Море постає тією самою барвистою частиною зображення, якщо сприймати кінокартини Озона через призму контрасту, – персонажем винятково позитивним, проте радше пасивним, аніж активним.

Кадр із кінокартини Франсуа Озона “Притулок”


ОЗОН ТА ЖІНКИ

2000 рік стає для Озона зламним: автор перериває тенденцію чоловічих головних ролей у своїй фільмографії. Режисер запрошує відому британську акторку Шарлотту Ремплінг до свого нового фільму «Під піском» – містичної меланхолійної драми, центральними персонажами якої традиційно для Франсуа є подружня пара. Життя головних героїв у союзі лише на перший погляд видається гармонійним та збалансованим. З плином сюжетної історії ця омана розвіюється. 

Кадр із кінокартини Франсуа Озона “Під піском”


Після “Під піском” центральними персоналіями майже всіх кінокартин митця є жінки. Режисер тонко відчуває багатогранну натуру героїнь – непросту, суперечливу, сповнену страхів, бажань, вагань і кохання, зображеного у типовій французькій манері – дещо легковажно, дуже сексуально, гірко та солодко водночас, проте завжди візуально прекрасно. Жінки в озонівських картинах стикаються з найрізноманітнішими соціальними проблемами, які стають частинами і їхніх особистостей. Сімнадцятирічна Ізабель із «Молодої та прекрасної» (2013), приваблива зовні, дещо інфантильна дівчина із благополучної забезпеченої сім’ї, починає займатися проституцією. Представниця типової золотої молоді Мус, заможна наркозалежна з драми «Притулок» (2009), вагітніє від свого приятеля, який незадовго потому гине від передозування. Вона змушена самотужки вживатися у зовсім нову для себе роль майбутньої матері. Дівчина стикається із масою внутрішніх страхів і запитань. Переживає численні особистісні кризи – і все це на тлі розкішних морських пейзажів: вони то ідеально гармоніюють, то навпаки виразно контрастують із внутрішнім станом молодої жінки. Тема непростого материнства знайома і Кеті – головній героїні «Рікі» (2009), курйозної побутової драми із легким присмаком неординарної фантастики. Жінка народжує незвичайну дитину, поява якої стає лакмусовим папірцем для прихованих негативних явищ її сімейного життя. Озон вкотре зачіпає тему родини, для якої гармонія є станом радше показовим і натягнутим.

Кадр із кінокартини Франсуа Озона “Молода та пркрасна” з Мариною Вакт


Режисер не створює своїх героїнь ідеальними, при тому й не гіперболізує їхні недоліки – він зображує жінок так, як відчуває, – живими, справжніми й тому абсолютно прекрасними. 

«Мені вдаються жіночі персонажі саме тому, що я чоловік. Коли я працюю з чоловічими, то бачу себе, це заважає. Про глибоко особисте я можу говорити, коли ховаюся за жіночим образом» – так Франсуа Озон пояснює фемінність у своєму кінематографі. 

ОЗОН ТА УБИВСТВА

Їх багато. Зумисні, випадкові, добре та погано сплановані, примітивні та зі збоченнями – діапазон злочинів у картинах Озона на всякий колір і смак. Режисер іронізує над людським життям, демонструючи його швидкоплинність і крихкість, а також викриває людську вразливість, залежність від обставин та оточення. За таких умов убивства як сюжетний елемент постають екстравагантним доказом того, що світ за своєю природою – мінливий, нестабільний і хаотичний, а людям не варто соромитися своєї слабкости та намагатися обдурити долю, адже вона буває набагато хитрішою та іронічнішою, ніж ми думаємо.

Кадр із кінокартини Франсуа Озона “Подвійний коханець”


ЩО ЩЕ ПОДИВИТИСЯ У РЕЖИСЕРА?

«Щурятник» (1998) – запаморочливо саркастичний, гротескний шарж на уривок життя типової французької буржуазної сім’ї кінця ХХ століття. Талановитий мистецький акт глузування, часом – надто жорстокий, часом – зовсім нереалістичний, проте дуже повчальний.

«Краплі дощу на розпечених скелях» (2000) – блискуча кінематографічна комбінація драматичного сюжету та чорного гумору, з яким автор ставиться до зображуваних подій. Провокативна історія взаємодії чотирьох людей, зовсім різних і подібних водночас, сповнена чесної, проте грамотно замаскованої критики найрозповсюдженіших недоліків людського сутності.

«Басейн» (2003) – карколомна, дещо сюрреалістична історія за участі геніальної Шарлотти Ремплінг у головній ролі, частина якої розвивається виключно в уяві героїні як продукт складних психічних процесів свідомости. До речі, прийом розмивання меж фантазій та реальности задля багатогранного розкриття сутности персонажа є досить характерним авторській манері Озона.

Кадр із кінокартини Франсуа Озона “Басейн”


«Нова подружка» (2014) – неординарне, відверте, щире одкровення про пошуки себе та важливість усвідомлення власної ідентичности. Історія людини в лабіринтах сексуальности, гостросоціальна в темах, які висвітлює, і безперечно смілива та самобутня – як і вся творчість Франсуа.

Кадр із кінокартини Франсуа Озона “Нова подружка”


Своїм авторським кінематографом француз-оригінал може дивувати, вражати, надихати, збуджувати, захоплювати, часом – навіть обурювати, безцеремонно розбурхувати приховані почуття, проте точно ніколи не залишати байдужим. І не лише сюжетами, а й сміливістю та безперечною красою образів. Переконані: саме так варто знімати картини про важливе – і гостросоціальне, і глибоко особистісне.

Васильєва Марія

Читайте також:

Руки вгору – це поліція абсурду: як знайомитися із братами Коен

Історія ню: чоловіки

Як дивитися “Контроль” Антона Корбейна

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021