Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Множинні особистості Гната Хоткевича

Діти мріють полетіти в космос, лікувати людей чи, як наша дизайнерка, водити маршрутку. У дорослому віці доводиться надавати перевагу одному фаху: NASA не беруть на роботу кого завгодно, а дизайн виявляється прибутковішим, ніж кермування публічним транспортом. Втім, Гнат Хоткевич вирішив, що займатися однією справою надто нудно. Тому навчився грати на бандурі, вигадав дизельний поїзд і зіграв у кіно. Розповідаємо про чоловіка, який вартий більше, ніж однієї згадки в підручниках з літератури під рубрикою  “позашкільне читання на вибір”. 

Задуманий Гнат


Інженер

Гнат не порушив традиції великих українських митців і народився в бідній родині на Сумщині. Кріпацтво скасували 26 років до цього і “важку долю кріпака” Хоткевич не пізнав. Натомість, завдяки хорошим оцінкам, безкоштовно навчався у Харківському реальному училищі, яке закінчив із відзнакою. Згодом вступив до Харківського технічного інституту, де у 1901-му розробив проєкт дизельного поїзда. Його похвалили й забули, а через тридцять років такий ж винахід запатентували в США.

Дизельний поїзд, який дразнить Гната, що він не його


У студентські роки Хоткевич працював на Харківсько-Миколаївській залізниці. Втім, спокійно вчити формули на лекціях і займатися інженерною справою на роботі юнак не міг. 1905 року в Російській Імперії (у складі якої перебувала Наддніпрянщина) почалася Перша російська революція. Гнат взяв участь у місцевих студентських політичних страйках і поплатився за це звільненням із інституту “за українство” та забороною навчатися будь-де впродовж двох років.

Бандурист

Окрім навчання і роботи, Гнат займався музикою: відвідував приватні заняття зі скрипки у відомого професора Ільницького, придбав бандуру, опанував фортепіано і професійно співав баритоном. Після відрахування з технічного інституту юнак приєднався до хору Миколи Лисенка, де грав на бандурі. У 1907 році він навіть написав путівник гри на цьому інструменті та видав його у Львові, куди переїхав після заборони навчатися на Наддніпрянщині. Там він деякий час мешкав і творив, мандрував з концертами Галичиною і Буковиною та навіть встиг пожити в улюбленому гуцульському селі Михайла Коцюбинського (а в майбутньому і Сергія Параджанова) – Криворівні.

Гнат обіймає бандуру і переконує її, що все буде добре


1920-го, за радянської влади, Гнат організував професійний хор української народної музики. Через кілька років опікувався класом бандури в Харківському музично-драматичному інституті. Хоткевич заснував академічне навчання на цьому інструменті: до того навичку можна було перейняти лише в старшого бандуриста, наставника “панотця”. Студентами Гната були майбутні відомі музиканти, яких згодом знищив сталінський терор. 

“Хоткевич був неперевершеним віртуозом. В його руках бандура плакала, сміялась, говорила, шелестіла і дзвеніла бойовим поривом” – бандурист Г. Бажул, учень Гната.

Гнат зіграв кобзаря Кирика в стрічці “Назар Стодоля” 1936 року, де виконав пісні “Ой на горі вогонь горить” та “Киселик”. На уривках з цього фільму помітно, що митець грає на інструменті обидвома руками, а не однією, як зазвичай. Цей складний метод називається “харківським” і винайшов його Гнат.

Письменник

Окрім музичних посібників, митець залишив по собі безліч п’єс, оповідань, кіносценаріїв і романів. Писати Хоткевич почав ще студентом. Тоді він створив оповідання “Грузинка”, яке опублікували у журналі “Зоря” у Львові під псевдонімом “Гнат Галайда”. В оповіданні він критикував владу і класову нерівність, тому на теренах Російської імперії його навряд би випустили. 

Радимо почитати романтичну повість про гуцулів (ні, не “Тіні забутих предків”) “Камінна душа”; романізовану біографію про опришків “Довбуш” та захопливу белетристику “Тарасик” про Шевченка. Останню Хоткевич планував зробити тетралогією, але не встиг. 

Крім того, Гнат сам любив читати і, оскільки володів іноземними мовами, перекладав Шекспіра, Гюґо, Шиллера та Мольєра.

Театрал

Якщо ви вважаєте себе активним студентом, спробуйте позмагатися із Гнатом. Окрім письменництва, навчання на інженера та занять з музики, Хоткевич організував театр у селі Деркач в околицях Харкова. Через кілька років, у 1903 – перший в Україні робітничий театр, де ставив здебільшого українські класичні п’єси. Він проіснував три роки, доки Гнат не втік на Галичину.

Гуцульський театр


Під час мандрівки Карпатами митець став свідком цікавої ситуації в шинку: два гуцули спершу мило бесідували про життя, а тоді взяли бартки й почали битися, бо згадали, що колись їхні предки ворогували. Гнатові це здалося дуже драматичним, мов у гуцулів “театр в крові”. Тому незабаром він заснував  Гуцульський театр. Писав для нього п’єси на теми, близькі акторам та глядачам (наприклад, історію опришків та Довбуша). Усі твори були написані й поставлені гуцульською говіркою, 1911 року до цього театру прийшов Лесь Курбас. Хоткевичу молодий та енергійний актор був до вподоби: Лесь навіть хотів очолити гастролі в Росії та за кордоном. Однак, не склалося – Курбас перейшов до “Руської бесіди”, а Гнат повернувся до Харкова й відновив робітничий театр.

Німецький шпигун

Майже все життя Гнат Хоткевич заважав правлячій верхівці. У студентські роки його переслідувала царська влада, але й комуністам він подобався не більше. Його постійно критикували в пресі, піддавали цензурі, а в 1932-ому році взагалі заборонили творчу діяльність “за невідповідне ідейне спрямування”, звільнили з роботи і оголосили його музику й літературу поза законом.

Тоді почався Голодомор. Хоткевич не мав роботи, продовольчих карток його сім’ї не видавали, дружина Платоніда й діти голодували. 1934 року  влада спробувала підлаштувати вбивство митця: Гната штовхнули під поїзд. Він потрапив до шпиталю, але вижив. Втім, вже через чотири роки став однією із жертв сталінського терору. У 1938 Хоткевича заарештували й піддали тортурам, а незабаром він “зізнався”, що був німецьким шпигуном. Письменника стратили й кинули до братської могили в околицях Харкова. Радянська влада збрехала, що його заслали  в Сибір на 10 років без права на листування.

Гнат позує на фоні килима


Гната Хоткевича не вивчають в школі, як його подругу Лесю Українку чи кумира Тараса Шевченка, не згадують серед великих українських митців та не впізнають на фотографіях. А знимкуватися цей чоловік вмів ще й як: позував із бандурою, грізно дивився в камеру та проробляв всеможливі пози на тлі гуцульського килима. Щоб наживо побачити ці світлини, дізнатися більше про його спадщину та послухати, як Гнат любив гуцулів, приходьте на наш кінопоказ “400 ударів” Франсуа Трюффо у Палаці ім. Гната Хоткевича у Львові 12 липня о 18:00. Якщо не вдається – не журіться. Зрештою, можете придбати книгу Хоткевича, розповісти друзям про його життя на наступній вечірці чи переслати цю статтю. Вибір за вами.

Кулик Тетяна

Читайте також:

Яке їхало, таке й здибало: Курбас і Куліш

Київ очима Сергія Параджанова

Франко – профемініст

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021