Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Марк Шагал: як живим потрапити у Лувр?

Марк Шагал народився мертвим, вчив французьку 30 років і, попри шестирічне перебування в Нью-Йорку, не розмовляв англійською. Він казав, що правила не лізуть йому в голову, дружина завжди має рацію, а Пікассо, безперечно, геній, хоча “шкода, що не малює”. Марк увібрав у себе всі модерні напрями, не належав до жодного і казав, що мистецтво – це не школи і течії, а стан душі. Як із провінційного білоруського містечка вирости в художника, заради якого зробить виняток Лувр?

c0782ef2646364c

Народіться мертвим. Скажіть, що хочете бути художником у єврейській сім’ї. Не витрачайте зусилля на навчання в школі та академічний живопис і кажіть, що ви все вмієте.

У день, коли художник з’явився на світ, у Вітебську спалахнула пожежа. Напевне, Марк злякався настільки, що вирішив народитися неживим.

“Але головне, народився я мертвим. Не хотів жити. Така собі, уявіть, бліда грудочка, що не бажає жити. Так ніби надивилася картин Шагала. Її кололи шпильками, занурювали у відро з водою. І нарешті вона слабо нявкнула”.

Марк, звісно, не пам’ятав цього. Перший його спогад – корито, другий – дім і генделик. Про пологи йому розповіла мама. Ця жінка народила дев’ять дітей. Перший із них сказав щось на кшталт: “Мам, я хочу бути художником”.

Вона ж розуміла, що в сина талант, і не розуміла, за що їй така кара: хлопчик отримував двійки з усіх предметів, окрім малювання. На останньому Марку, за його ж словами, не вистачало тільки трону. У єврейській родині, де тато щоранку ходив до синагоги, таке прагнення не заохочувалося. Сестри використовували картини Шагала для того, щоб витирати ноги, мовляв, живопис для того й існує, а дядько взагалі відмовлявся тиснути племінникові руку. Марк в сльозах збирав свої роботи з підлоги і таки домігся свого: його віддали вчитися до Пена Єгуди, білоруського художника єврейського походження, який працював у реалістичному стилі. Однак це юнаку не підходило: йому хотілося писати фіолетових корів, а не змальовувати гіпсову голову Вольтера. Він залишив Пена, підібрав 27 рублів, які батько кинув йому під стіл, і вирушив у Санкт-Петербург, до школи мистецтв.

“Все одно,  подумав я, – з грошима або без – неважливо. Невже ніхто не напоїть мене чаєм? І невже я не знайду хоч кірку хліба де-небудь на лавці або на столику? Недоїдені шматки зазвичай так і залишають загорнутими в папірець.Головне – мистецтво, головне – писати, причому не так, як всі”.
Rian-pic905-895x505-84077

Марку знадобилося два роки, аби зрозуміти: в цій школі нічого не вчили. Тому він вступив у школу Леона Бакста, майстра станкового живопису.  Той казав, що Марк на неправильному шляху, що він зіпсований, але не остаточно, і не помічав його робіт.

“Це було вище моїх сил. Напевно, я взагалі не надаюся до навчання. Або мене не вміли вчити. Недарма ж ще в середній школі я був поганим учнем. Я здатний тільки слідувати своєму інстинкту. Розумієте? А шкільні правила не лізуть мені в голову”.

Однак якось, прогулявши три місяці занять, Шагал приніс картину і Бакст похвалив його. А ще сказав, що збирається в Париж. Юнак захотів разом із ним відвідати французьку столицю, але художник дав йому 100 франків, щоб той навчився ґрунтувати картини, а сам – поїхав.

Зустріньте кохану жінку, проживіть декілька років у Парижі і поверніться, щоб з нею одружитися. Обережно: вам доведеться 10 років прожити у Росії, адаптовуючись під комунізм.

Якось, зайшовши в гості до своєї подруги, Марк зустрів Берту Розенфельд. Вона швидко пішла, кинувши на хлопця ледь помітний погляд. Того дня вони зустрілися на мості.

“Вона одна, зовсім одна. З нею, не з Теєю (прим. ред.: Тея – подруга Марка), а з нею повинен я бути – раптом осяює мене! Вона мовчить, я теж. Вона дивиться – о, її очі! – я теж. Ніби ми давним-давно знайомі і вона знає про мене все: моє дитинство, моє теперішнє життя і що зі мною буде; як ніби завжди спостерігала за мною, була десь поруч, хоча я бачив її вперше. І я зрозумів: це моя дружина. На блідому обличчі сяють очі. Великі, опуклі, чорні! Це мої очі, моя душа.Тея вмить стала чужою і байдужою. Я увійшов до нового будинку, і він став моїм назавжди”.
ac4dbc5bf3793d268025746e30ceec34_XL

Він малював її портрети у стилі ню, майже не торкаючись, а вона приносила йому молоко, тістечка і чекала на нього шість років. Спочатку – з Петербурга, потім – з Парижа. Адже 1910 року депутат Винавер купив дві картини Шагала та погодився виплачувати йому щомісячну допомогу. Так художник поїхав у Париж. Там він вступив у художню академію, навчився техніки гуаш, познайомився з Модільяні, Пікассо, Аполінером тощо. Але його сентиментальність, почуття гумору та кольорові рішення в картинах були чужі столиці Франції, де домінував кубізм.

“Тільки величезна відстань, яка відділяла моє рідне місто від Парижа, завадила мені втекти додому одразу, через тиждень або місяць. Я б з радістю придумав якусь надзвичайну подію, щоб мати привід повернутися. Кінець цим сумнівам поклав Лувр.Блукаючи круглим залом Веронезе або залами, де виставлені Мане, Делакруа, Курбе, я вже нічого іншого не хотів.”

Його картини ніхто не купував, тому траплялося, що Шагал ділив оселедець і шкірку від хліба на два дні. Друзі згадували, як перш ніж зайти в майстерню, їм потрібно було зачекати, доки Марк вдягнеться – художник писав нагим, аби не забруднити свій єдиний одяг.

У гостях в Аполлінера Шагал познайомився із Гервартом Вальденом, німецьким видавцем. Він запропонував Марку підготувати картини для Осіннього салону в Берліні. Художник погодився і поїхав у Німеччину, де в 1914 році відбулася перша виставка його робіт. Натхненний успіхом, Марк повернувся у Білорусь, щоб одружитися із Бертою і забрати її в Париж. Але почалася Перша світова, кордони закрили й молоде подружжя залишилося в Росії. Так Шагал заснував у Вітебську художню школу, куди запросив викладати провідних російських художників. Замість того, щоб спокійно писати картини, він прагнув із простих людей зробити творців. Проте в його школі влаштували бунт, мовляв, зелені корови та летючі коні не мають нічого спільного з ідеологією Маркса чи Леніна. На що художник сказав: “Хай ваш Маркс воскресне, якщо він такий розумний, і все вам пояснить” – подав у відставку і разом з дружиною переїхав у Москву.

content_3-1919-sentjabr

Тим часом, 1923 року, у Парижі сюрреалізм став головним інтелектуальним рухом, і мрійливі бачення Шагала сприйняли як новаторські. За словами лідера сюрреалістів Андре Бретона, “жодна робота не була настільки магічною”, як робота Шагала. Марка офіційно запросили приєднатися до руху, але він відмовився. У 1927-у році мистецтвознавець та історик Моріс Рейналь включив Шагала до своєї книжки “Сучасні французькі художники”, що остаточно затвердило місце Марка в мистецтві. У своїй автобіографії він згадував:

“Поет Рубінер, мій добрий приятель, писав з Німеччини:“Ти живий? А говорили, ніби тебе вбили на фронті.Чи знаєш, що ти тут став знаменитістю? Твої картини породили експресіонізм.Вони продаються за великі гроші. Але не сподівайся отримати що-небудь від Вальдена.Він вважає, що з тебе досить і слави”.Ну і добре.Краще буду думати про близьких: про Рембрандта, про маму, про Сезанна, про дідуся, про дружину.Поїду куди завгодно: в Нідерланди, на південь Італії, в Прованс – і скажу, розриваючи на собі одяг:– Рідні мої, ви ж бачили,