Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Кен Кізі: як пролетіти над гніздом зозулі і не пролетіти в житті?

Кен Кізі завжди був “хлопчиком, який досягне успіху”. Принаймні, так його називали в школі та університеті: чемпіон з реслінгу, член розширеної Олімпійської команди, театрал, який, до того ж, писав оповідання і захоплювався гіпнозом. Втім, зі спортом не склалося через травму плеча, з літературою – склалося, але ці стосунки призвели до чогось кардинально іншого. Кен отримав стипендію від Стендфордського університету на курс креативного письма. Момент, коли хлопець приїхав на навчання називають початком субкультури Гіпі загалом і течії Marry Pranksters зокрема.

Що тоді сталося? Кізі поселився на Перрі Лейн, де познайомився із Кеном Бабсом, Венделлом Беррі, Робертом Стоуном, словом, тими хлопцями, яких батьки називають (особливо, якщо це глибоко релігійні батьки) “поганою компанією”. Кен тоді вже був одружений із Нормою “Фей” Гексбі і, як звичайний чоловік кінця 1950-их, коли ще друга хвиля фемінізму ледь-ледь миготіла на видноколі, мав забезпечувати сім’ю. У той час американський уряд спільно з ЦРУ досліджували вплив ЛСД і психоделіків на організм. Очевидно, що реакції котів, які після цих речовин лякалися мишей, було недостатньо, тому набиралася група волонтерів, на яких тестувався так званий “лабораторний препарат”. Кену його друзі запропонували можливість підзаробити і він погодився. “Я був під кайфом від психоделіків ще до того, як вперше напився. Я ніколи не курив. Потім був ЛСД. І для мене це було найчудовіше, що коли-небудь траплялося”. Він часто любив казати, що найкращі наркотики, які він пробував, надав уряд.

Кен в той період писав оповідання. Деякі з них публікували, деякі ні, тому, щоб заробляти трохи більше, він влаштувався нічним сторожем у психіатричну клініку. Ця робота дала йому багато матеріалів для роману “Над зозулиним гніздом”, який він написав за 10 місяців, частково під впливом галюциногенів. Після публікації у 1962 році роман, на тлі активного руху за громадянські права, одразу став успішним і визнаним. Книжка є Біблією для субкультури Гіпі, а сам  автор вважається її родоначальником чи то “хрещеним батьком”.

Завдяки успіху книжки, Кізі зміг купити дім недалеко від Стенфорду. Там, разом із Marry Pranksters, які були його послідовниками, він проводив так звані “кислотні вечірки”, де всім бажаючим безкоштовно давали ЛСД та інші психоделічні речовини. На той час вони не вважались шкідливими, тому були дозволені на офіційному рівні. Для багатьох це був дієвий спосіб розширити свідомість.

Розширюємо свідомість разом з Кеном Кізі та стіною


У листопаді 1963 року Кен разом із дружиною відвідали Нью-Йорк, де на Бродвеї відбулася прем’єра вистави “Над зозулиним гніздом”. Там він побачив підготовку до Всесвітньої нью-йоркської виставки, яка мала відбутися наступного року і захотів повернутися назад. Це, а також вихід в Нью-Йорку його нового роману “Інколи нестерпно кортить”, стало офіційною причиною для мандрівки. Але він не хотів, щоб це була просто собі подорож: надихнувшись романом Джека Керуака “У дорозі”, Кен зібрав своїх друзів із “Marry Pranksters”, разом з ними купив старий шкільний автобус, який вони пофарбували у яскраві кольори і переобладнали на своєрідний “дім на колесах”. В цьому автобусі вони зробили звукову систему, прикріпили місце для мотоцикла та генератора, а на даху, вирізавши отвір і вставивши туди барабан із пральної машини, зробили оглядовий майданчик і поїхали. Зрештою, їхали весело: приземлені речі  їх абсолютно не цікавили, тому через кілька миль у них закінчилось пальне. Згодом зламався двигун, а невдовзі вони поїхали манівцями до якогось озера і автобус застряг у піску. Знудившись чекати на трактор, який би їх витягнув, вони влаштували ЛСД-вечірку.

Кен, автобус, вечірка


Водієм був Ніл Кассаді, один із найбільш відомих представників бітників і “муза” Джека Керуака: саме Ніл надихнув його на роман “У дорозі”. Кен казав, що він кермує як цирковий клоун. Через аж надто яскравий вигляд, їх часто зупиняла поліція, але, оскільки ЛСД тоді ще був дозволений, а Ніл вмів чудово комунікувати, штрафів вони не отримували. Учасники мандрівки згадують, що тихо в автобусі було тільки тоді, коли Ніл розмовляв із копами. Можна собі уявити: тринадцятеро людей, психоделічні речовини та музичні інструменти. А ще Кен каже, що Ніл був настільки говіркий, що рот йому не закривався, тому вони по черзі сиділи біля нього, аби той не говорив у мікрофон. У Феніксі вони заднім ходом катались по центральній вулиці, а по дорозі до Х’юстона одна з дівчат, перебравши із ЛСД, стояла оголеною на даху автобуса. Кажуть, за ними тоді був затор, бо їх просто не хотіли обганяти. Зрештою, вони були настільки неуважними, що коли їм захотілося скупатись, поїхали на озеро у район темношкірих. Тоді в Америці були проблеми із расовою дискримінацію і те, що вони не звернули увагу, куди прийшли, могло призвести до серйозних проблем. Але їм вдалося вчасно забратися звідти. Коли компанія таки дібралася до Нью-Йорка, то пішла на виставку і… розчарувалася. Хто б не розчарувався після такої мандрівки? Але вони розуміли, що, насправді, метою цієї подорожі була подорож і нічого більше. А ще вони відзняли 50  годин відео для майбутнього фільму і десятки років пішли на те , щоб його змонтувати. Стрічка “Магічний глюк” з’явилася тільки у 2011 році.

This slideshow requires JavaScript.

Для чого це все? Просто так. Заради фану. Однак, Кен каже: “Якщо ви запитуєте “навіщо?” то якою б не була відповідь, ви все одно не зрозумієте. (…) Людям це просто подобається. Маленькі діти, як тільки вони бачать автобус, їхні очі запалюються: вони розуміють. Там люди на даху дмуть бульбашки, є багато шуму і красиві картинки навколо. Їм начхати на Grateful Dead або Тома Вульфа; їм це подобається, тому що це красиво; це схоже на феєрверк у небі. Це завжди працює. І ми несемо за це відповідальність. (…) Ми сподівалися, що зупинимо кінець світу”.

Невдовзі після повернення Кен був арештований за зберігання марихуани, але відбувся підпискою про невиїзд. Через деякий час він був вдруге звинувачений, але, за допомогою Marry Pranksters, інсценував самогубство і подався до Мексики. Однак, через дев’ять місяців повернувся, щоб “тримати удар”, відбув ув’язнення і разом з дружиною та дітьми оселився на фермі в Орегоні, яка дісталася йому від батька. На той час він вже розпустив свою комуну і відмовився їхати з ними на один із музичних фестивалів. Коли частина його послідовників приїхала до нього додому, на воротах висіла табличка з простим і лаконічним “Ні”. Найближчі друзі оселилися неподалік, а решта послідовників роз’їхалася.

This slideshow requires JavaScript.

Після 60-их він сам працював на фермі, яку дуже любив. Вирощував сіно (?), фрукти та мав невелике стадо рогатої худоби. “Мене запитують, чому я нікого не наймаю. Я кажу їм, що це все одно що одружитися з Мерилін Монро і найняти когось, щоб спав з нею. Ця земля – прекрасна штука.” А ще, коли його запитували про найбільше досягнення, він відповідав, що це автобус “Further”, на якому вони мандрували. Мовляв, романів у нього багато (ні, насправді), а автобус – один.  До кінця життя він залишався прихильником ЛСД і того способу життя, яким він жив. “Близько 10 років тому, в річницю відкриття ЛСД, приїхала знімальна група і намагалася підштовхнути мене до того, щоб я сказав, наскільки все погано. Вони хотіли, щоб я розповів про темне підчерев’я наркотичної культури. І я сказав, що не буду говорити про це, тому що я ніколи не бачив цього, за винятком дітей, які роблять речі, про які я не знаю, і які мене не цікавлять. Я ніколи не приймав крек, екстазі і ніхто з нас цього не робив. Я не хочу приймати якісь дивні наркотики і в підсумку жувати язик 12 годин.” Він каже, що ЛСД ніби впускає тебе в щось. Коли ти під кайфом, ідея раси зникає; ідея сексу зникає; іноді ви навіть не знаєте, хто ви. Але я не знаю нікого, хто б не став після цього більш гуманним, більш вдумливим, більш тямущим”.

Просто Кена багато не буває


Кен Кізі помер у листопаді 2001. Автор культового роману, екранізація якого отримала п’ять Оскарів і яку він ніколи не дивився, родоначальник гіпі і “Merry Pranksters”, зрештою, просто людина, яка була за мир і жила в своє задоволення. Йому було 28, коли він став найвідомішим тогочасним американським письменником. Після книжки “Над зозулиним гніздом” йому пророкували блискучу кар’єру і успіх. Але він обрав жити так, як йому заманеться. Що, зрештою, і робив.  

Глух Марія

Читайте також: Спроба самогубства №3. Сильвія Плат

Театр Абсурду. Акт ІІ: Ежен Йонеско

Зельда та Скотт Фіцджеральди: ревнощі, шизофренія та стосунки, про які мріяти (не) варто

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021