Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Кава, шизофренія та жовті рукавички: “Бійцівський клуб” в деталях

Якщо у вас є улюблена кав’ярня, ніколи не дозволяйте там знімати фільми Девіду Фінчеру. І бережіть свої Фольксвагени. Або мрії про них. Як написати книжку, від якої фанатіють мільйони, і зняти фільм, щоб тебе не спалили прихильники автора. Розповідаємо про дрібні дрібниці без яких “Бійцівський клуб” не “Бійцівський клуб”.

Байдужість як креативний ресурс

Чак Паланік вперше придумав ідею для роману після випадку на кемпінгу. Насолоджуючись природою, співом птахів і, цілком ймовірно, черговою доріжкою кокаїну, йому почали дошкуляти звуки радіо, що доносилися від сусідів. Однак, після того, як він попросив їх зменшити гучність, вони побили Паланіка. Коли він повернувся на роботу, то був здивований тим, що ніхто не звернув увагу на його травму, натомість, його лише питали: «Як пройшли ваші вихідні?». Автор дійшов до висновку, що люди відреагували так,  бо не хотіли зв’язуватися з ним на особистому рівні. З цього почалося його захоплення соціальним «блокуванням», яке і стало основою для роману. До речі, Чак спочатку написав шостий розділ “Бійцівського клубу” і лише через рік розповідь переросла в цілий роман.

Монтажна майстерність – наше все

Режисер Девід Фінчер знімав сцену між Тайлером Дюрденом (Бредом Піттом) і «Оповідачем» (Едвардом Нортоном) в барі Лу після того, як квартира «Оповідача» вибухнула 38 разів. Кожен дубль знімали дві камери, і режисер дав лише приблизне уявлення того, що робити акторам і на яку тему імпровізувати. Готова сцена складається з вирізаних фраз різних дублів, і більшість діалогу Тайлера склеєний із безлічі  записів.

Кради, як Чак Паланік

За словами автора, більшість конкретних сцен роману (наприклад, склеювання окремих кадрів порнографії в сімейні фільми, відвідування групи підтримки для невиліковно хворих тощо) взято з реальних історій його друзів. Сам Паланік працював у СНІД-хоспісі у Портленді волонтером. У його обов’язки входило привозити невиліковно хворих на зустрічі груп психологічної допомоги.  Цим він займався доти, поки один із пацієнтів, до котрого Паланік прив’язався, не помер.

Ненависть зближує

Під час зйомок Едвард Нортон і Бред Пітт виявили, що обидва терпіти не можуть новий Фольцваген Жук. Тому вони наполягли, аби в сцені, де вони трощать авітівки, була саме ця модель. Свою нелюбов  Едвард Нортон пояснив тим, що в 60-ті роки вона асоціювалася винятково зі свободою. Втім, молодь 60-х стала корпоративними босами 90-х років, і загорнула жук у нову упаковку, продаючи машину так, ніби це нічого не означало. І Нортон, і Пітт відчували, що такий стимул продажів був саме тим, проти чого протестував фільм. “Це чудовий приклад того, що покоління Бейбі Бумерів намагається нам продати їх культуру. Наче наше щастя прийде, якщо ти придбаєш символ їх молодіжного руху, навіть з маленьким квітковим тримачем.  Це жахливо” – коментує Нортон.

До речі, коли Тайлер і Оповідач б’ють BMW, сигналізація спрацьовує лише тоді, коли по машині робить удар Оповідач.

Який фільм, такі і суперечки

Сприйняття фільму змінювалося на ходу. При чому, почалося це ще до прем’єри. Під час тестових показів публіці дуже сподобався монолог Нортона, після того, як його бос знайшов правила “Бійцівського клубу” в ксероксі. Нортон каже, що автор подібних текстів, мабуть, буйний, небезпечний і коли-небудь увірветься в офісну будівлю і буде палити всіх підряд. Ця мова не подобалася босам кіностудії, але мала успіх на тестових показах у публіки, і її вирішено було залишити у фільмі. І тут 20 квітня 1999 року в Америці сталася трагічна подія – різанина в школі «Колумбайн», де двоє школярів застрелили тринадцять людей. Після цього розмова біля ксерокса вже нікому не здавалася смішною, і Фінчеру сказали вирізати її з фільму. Однак режисер так і не зробив цього, бо з тієї сцени плавно випливала наступна.

Іміджмейкінг жовтих рукавичок

Коли Тайлер ловить Оповідача, який підслуховує за дверима під час того, як головні герої займаються сексом, Тайлер в жовтих гумових рукавичках. Це була ідея Бреда Пітта і вона викликала багато суперечок з президентом виробництва Fox Pictures Лаурою Зіскін. Вона жахнулася, побачивши сцену, і зажадала її видалити. Однак, на випробувальному показі, поява рукавичок стало одним із найсмішніших кадрів фільму, що спонукало жінку передумати. 

Продакт плейсмент, на який ми заслуговуємо

Практично в кожній сцені “Бійцівського клубу” є чашка Starbucks. Проте вони попросили забрати свій логотип у сцені, де учасники проекту «Розгром» знищують кафе, використовуючи Золотий глобус.  Starbucks не хотіли, щоб руйнували саме їхній бренд, тому кав’ярня називається Gratifico Coffee. Якщо придивитися уважно, то у фільмі як і головні, так і другорядні герої п’ють занадто багато кави. Це, до речі, може бути не продакт плейсмент, а хороша відсилка на шизофренію протагоніста. 

This slideshow requires JavaScript.

Паперової вулиці насправді не існує. В Америці є таке поняття “паперова вулиця” – це дорога або вулиця, яка намальована на карті, але не існує насправді.

Тайлер з’являється у фільмі п’ять разів до того, як ми бачимо його на рухомій доріжці в аеропорту. Під час перших чотирьох появ він моргає на екрані один кадр – 1/24 секунди і тільки тоді, коли Оповідач страждає від безсоння. 

This slideshow requires JavaScript.

За жартівливим визначенням New York Times, “Бійцівський клуб” – найгламурніший рекламний ролик, який можна було придумати для антиглобалізму. Для Нортона “Бійцівський клуб” – спосіб проникнути всередину «паралітичного відчаю, який ми відчуваємо перед обличчям тієї системи цінностей, яку нам нав’язала реклама». Для Пітта “Бійцівський клуб” – «метафора потреби розсунути ті стіни, які ми спорудили навколо себе і вперше випробувати біль». Для режисера фільму, Фінчера: «Ми створені бути мисливцями, а живемо в світі шопінгу. Нема кого вбивати, ні з чим боротися, нічого долати і досліджувати. І в такому вихолощеному суспільстві народжується  вселюдина… Він намагався робити те, чого його вчили і пристосуватися до світу, ставши тим, ким він не є».

Вознюк Лада

Читайте також:

Як дивитися «Підводне життя зі Стівом Зіссу» Веса Андерсона

Фредрік Бакман: чому треба переписувати книжки?

Вес Андерсон, бентежне життя і вичавлені цитрини

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021