Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Йти чи не йти: “З божої волі” Франсуа Озона

Від церкви сховатися неможливо: тут ухвалюють Томос, там горить Нотр Дам де Парі, а десь зчиняються скандали через священиків, які впродовж десятиліть розбещують хлопчиків. Все, що може зробити в останньому випадку кардинал – попрохати вас використовувати коректні слова. “Педофілія” означає “любити дітей”, а “Бог теж любить дітей”, тому потрібно казати педосексуал. Тільки тихенько, бо слово непристойне, а цей чоловік все-таки священик, не зводьте ж на нього наклеп. Франсуа Озон, французький режисер, не дослухався і зняв про це стрічку “З божої волі”, лауреатку “Срібного ведмедя” Берлінале, яка сьогодні вийшла в український прокат.

Кадр з фільму “З божої волі” (Copyright Jean-Claude Moireau)


Франсуа відомий завдяки фільмам про жінок із сильним характером, де психоделічні події відбуваються в послідовності естетичних кадрів. Він звик провокувати: то показує вагіну великим планом у “Подвійному коханці”, то розбещену неповнолітню в “Басейні”, то матір, яка кохається з сином, щоб довести його гетеросексуальність, у “Щурятнику”. Цього разу Озон вирішив продемонструвати сильного чоловічого героя і натрапив на скандал із священиком-педофілом Прена на сайті асоціації жертв насильства католицької церкви. Її заснували Александр, Франсуа та Еммануель, які стали жертвами розбещення понад 25 років тому (тобто, термін кримінальної відповідальності збіг). Під час розгортання скандалу звинуватили кардинала Барбарена, який знав про витівки колеги, але дозволяв тому й далі працювати з дітьми.

Кадр з фільму “З божої волі” (Copyright Jean-Claude Moireau)


Спершу режисер хотів зняти документальне кіно, але познайомився з Александром, Франсуа та Еммануелем і вирішив залишити цю справу журналістам. Натомість він створив стрічку, де показав людські конфлікт, травму та боротьбу. Але картина все одно нагадує журналістське дослідження: власні назви героїв і міст збережено, всі матеріали взяті з медіа, а персонажі не висловлюють однозначної думки щодо віри в церкву. Навіть назва фільму взята з промови кардинала Барбарена на одній із прес-конференцій: “З божої волі, більшість фактів про сексуальне насильство священика прострочили можливий термін кримінальної відповідальності”. Це шокувало суспільство, адже “з божої волі” означає “на щастя”.

Франсуа продемонстрував надзвичайну майстерність у нейтральності. Три головні герої розповідають свої історії по черзі, ніби передавши один одному естафету. Александр – успішний віруючий католик, який першим звертається до церкви з повідомленням про дії Прена і скаржиться за її межі лише після двох років боротьби. Франсуа – атеїст, який одразу розголошує справу в медіа, щоб сколихнути механізм ігнорування педофілії, через що він припинити вірити. Еммануель – хлопець, який навіть не зміг дочитати заголовок про справу Прена до кінця, бо в нього почався напад епілепсії. Режисер ж не займає жодної позиції: він показує, що церква досі володіє містом, бо пекарі продають черствий хліб тим, хто оскверняє церкву, що віряни – щасливі люди, як і атеїсти, а кардинал Барбарен не хоче нічого робити проти людей у своєму інституту.

Кадр з фільму “З божої волі” (Copyright Jean-Claude Moireau)


Озон каже: “Я не знаю,чи фільм може змінити світ, але він може розпочати дискусію”. Він показав проблеми: неосвічені сексуально діти не розуміють, де межа прихильності й любові та насильства; батьки дивляться на такі речі крізь пальці, бо бояться суспільного осуду; і важко в токсично маскулінній реальності публічно визнати себе жертвою. Актори майстерно відтворили емоції, а оператори підібрали вдалі ракурси та блакитно-сіру Францію для створення атмосфери повного занурення. Фільм триває дві години і, попри те, що він дуже цікавий, ви дивитиметеся на годинник під час сеансу. Але не тому, що стрічка нудна чи затягнута, а тому, що це складно сприйняти.

Ми не назвемо “З божої волі” кіномистецьким шедевром. Тут більше змісту, ніж форми. Нам було замало флеш-беків до дитинства та забагато подій, які просто трапляються. Але ми наполегливо радимо йти. Бо воно варте шоку та сирот по тілу. І змушує хотіти писати, говорити, кричати про проблеми, замовчувані суспільством загалом. Щоб не плакати після таких сеансів.

Гуцалюк Дарія

Читайте також: Як дивитись “Мрійники” Бертолуччі?

Потоваришувати з французькою новою хвилею: 5 фільмів на всі настрої

Йти чи не йти: «Чесний чоловік» Луї Гарреля

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021