Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Зельда та Скотт Фіцджеральди: ревнощі, шизофренія та стосунки, про які мріяти (не) варто

Зельді Сейр – 18. Вона розбещена, екстравагантна “дика” і тому найбажаніша наречена штату Алабама.  Хіба можна встояти перед дівчиною, яка курить, п’є віскі і любить купатися голою в басейні? Очевидно, що ні. Особливо там, серед консервативних жінок Півдня, які стримані, холодні та надміру манірні і витончені. Зельда ж обожнювала галасливі вечірки, алкоголь і ходити на побачення з щоразу іншими юнаками. А ще – балет і танці. Після одного з виступів у вищій школі вона сказала журналісту, що все, що її хвилює у цьому житті, це чоловіки і плавання. Для тогочасної дівчини з Півдня це було неприпустмо і єдине, що рятувало Зельду від соціального краху – репутація батька. Зрештою, говорити щось погане про дівчину, тато якої суддя у Верховному суді Алабами, а дальні родичі засідають у Сенаті, не варто.


Френсісу Скотту Фіцджеральду – 22. Він вступає у Принстонський університет, з якого його пізніше відраховують, намагається грати в театрі і у футбол, але все, що у нього добре виходить – писати оповідання. Він пише, його часом друкують і він переконаний, що стане відомим письменником. Але несподівано США втручається у Першу світову війну і Скотт, якому нема що робити (з університету ж відрахували) іде добровольцем. Його відправляють в Монтгомері, Алабаму, він служить молодшим лейтенантом, пише нашвидкоруч роман (на війні ж і вбити можуть, а мрію стати відомим письменником ніхто не відміняв) і чекає призначення у Францію. Однак у цей час стається переломний момент №1.

Вересень, 1918. Монтгомері – одне з міст, біля якого солдати мешкали, очікуючи відправлення на фронт. Тому там часто влаштовують танці для цих юнаків. Зельда любить танцювати і хлопців, тому це її ідеальне місце для розваг. А коли батько дорікає їй за надмірні гуляння, вона каже, що просто виконує свій громадянський обов’язок. Зрештою, ця дівчина завжди вміла обернути будь-яку ситуацію на свою користь і коли уряд попрохав жінок не купувати корсети, вона взагалі відмовилася їх носити. І панчохи теж. Знову ж таки, для людей Півдня така поведінка була викликом всім нормам моралі, але Зельда на це не зважала і коли вдома хтось починав про це мову, вона відповідала, що просто виконує прохання уряду. На цьому розмова завершувалася.

Отже, вересень. На одному з вечорів Зельда танцює соло (мабуть, без корсета) і Скотт закохується. Безповоротно і одразу. Підходить до неї, запитує щось на кшталт “Якою героїнею моєї книжки будеш ти?”, але це її не дивує. У неї надто багато залицяльників і чого вони тільки не роблять, щоб її зацікавити: розповідають навіть про пілотів, які виконували неймовірні петлі над її домом. Однак Скоттові все ж вдається привернути увагу дівчини і він, не витрачаючи марно час, робить пропозицію. На диво, майже успішно. Зельда каже друзям, що вийде за нього заміж, коли той видасть книжку, тому що він милий. А батько Зельди бачить у потенційному зятеві два основні недоліки: католицизм і бідність. І якщо першу ваду виправити важко, то щодо другої Скотт налаштований рішуче. На щастя, війна вже закінчилася, тому він їде у Нью-Йорк писати свій перший роман.

У нього не виходить. Він працює у рекламній компанії, пише короткі історії, але грошей для того, щоб забрати Зельду до себе все одно недостатньо. А вона не та жінка, яка буде довго чекати, тому влітку 1919 розриває заручини. Скотт від розпачу починає вживати алкоголь в надто великих кількостях і в кінці літа повертається до батьків. Він бере себе в руки і вирішує переписати “Романтичного егоїста”, якого писав ще в університетські роки. Скотт досі кохає Зельду і хоче її повернути. Грошей у нього все ще нема, але є талант, горе, кохання. Чим не ідеальні складники для першого роману? Він пише “По цей бік раю”, відправляє рукопис Максвеллу Перкінсу і, незважаючи на скептицизм інших редакторів, Макс погоджується видати книжку.  І Зельда знову погоджується вийти заміж за Скотта (після того, як він, отримавши перший гонорар, надіслав їй діамантового годинника від Картьє). Через декілька днів після надзвичайно успішного виходу книжки (за рік було продано більше сорока тисяч примірників) Зельда переїжджає в Нью-Йорк. Вони одружуються, проводять медовий місяць у елітному готелі і цілком щасливі. Скотт тоді казав, що одружився з героїнею своїх книжок.

Багаті, відомі, епатажні, юні вони собі не відмовляють ні в чому. Зельда купалася голою у фонтанах, приймала ванни із друзями чоловіка, танцювала на столах, а Скотт не заперечував. Та й сам не відставав: бився із поліцією, приходив голим у театр, катався на дахах автівок. Пишуть навіть про те, що один з газетярів найняв спеціального кореспондента, який би стежив за ними. Не дивно, що вони були популярними. Скотт тоді отримував в середньому 2000$ (приблизно 25 000$ у наш час) за одне оповідання. П’яні витівки Зельди, фрази, ситуації він використовував як своєрідне натхнення, тому завжди їх записував, часто просто на серветці у закладі. Навіть відому фразу із “Великого Гетсбі” Дейзі Б’юкенен “Я сподіваюся, що вона виросте красунею і дурною” сказала Зельда, народивши доньку Скотті. А ще вона ніколи не цікавилась домашніми справами і коли якийсь журнал попросив написати рецепт своєї улюбленої страви, вона сказала: “Подивіться, чи є бекон. Якщо є, то запитайте у кухарки, у якій каструлі його зготувати. Також запитайте, чи є яйця. Якщо є, то спробуйте вмовити кухарку зварити два з них. Краще не намагайтеся посмажити тост, бо він дуже легко може згоріти. Також, коли будете готувати бекон, не вмикайте дуже сильно газ, бо інакше вам доведеться тиждень не заходити в дім. Подавати краще на порцелянових тарілках, але золоті чи дерев’яні теж підійдуть”. Зрештою, їхня манера поведінки, п’яні вечірки і заголовки в газетах призвели до того, що вони стали символами юності та успіху – “неслухняні діти” епохи джазу.

У 1924 році Фіцджеральди переїжджають у Париж, а згодом у Французьку Рив’єру. Скотт пише “Великого Гетсбі”, а Зельда немає чим себе зайняти. Вона хоче ходити на вечірки, вживати алкоголь, танцювати, словом, жити таким життям, яким вони жили у Нью-Йорку. Але Скотт – зайнятий і вона знаходить вихід. Її починає цікавити молодий французький льотчик і вона проводить з ним декілька вечорів у клубах. Скотт, звісно, це бачить, але йому цікаво знати, як Зельда поводитиметься, щоб використати це для свого роману. Однак він догрався настільки, що через шість тижнів вона заявила, що хоче розлучитися. Скотт довго не думав і вирішив, що найкращим виходом із цієї ситуації буде просто зачинити дружину у своєму будинку. З одного боку, це допомогло і Зельда перестала просити його про розлучення. Але, зважаючи на її характер і те, наскільки важливо для неї бути соціальною, місяць “під домашнім арештом” сильно вплинув на її психічний стан. Згодом Скотт писав: “у вересні 1924 року я знав, що сталося те, чого не можна виправити”. А ще того місяця Зельда випила занадто багато снодійного, та точних відомостей про те, чи була це спроба самогубства – немає.

У квітні 1925 року пара повертається в Париж. Вони знайомляться з Гемінґвеєм, з яким у Зельди, на відміну від Скотта, складаються дуже напружені стосунки. Ернест називав Зельду божевільною, а вона його –  фальшивкою. Словом, взаємна нелюбов. Ернест Гемінґвей згадував:

“Зельда ревнувала Скотта до його роботи і, коли ми познайомилися з ним ближче, це перестало нас дивувати. Скотт твердо постановляв собі не ходити на нічні пиятики, щодня робити гімнастичні вправи і регулярно працювати. Він брався до роботи, але тільки-но розписувався, як Зельда починала нарікати, що їй нудно і тягла його на чергову пиятику.”

Тут стається переломний момент №2: Зельда починає ревнувати. Вона звинувачує Скотта у тому, що вони менше займаються сексом, каже, що він гомосексуаліст і спить з Гемінґвеєм, що він фізично не здатен задовольнити жодної жінки і що це він винен у її зривах. Від цього Скотт сам не свій. Він не знає, чи вірити їй, бо ніколи не спав з іншою жінкою і для того, аби самому переконатися, що з ним усе гаразд – іде в публічний дім. Коли Зельда знаходить презервативи,  ревнощі стають нестерпними. Якось Фіцджеральд в одному із ресторанів випадково зустрічає Айседору Дункан, визнану танцівницю, і знайомиться з нею, а Зельда скидається із другого поверху, щоб привернути увагу.

Зельді набридає бути лише дружиною відомого письменника. Вона починає фанатично займатися балетом, який закинула десять років тому. І, не зважаючи на скептицизм Скотта і немолодий для балету вік, їй вдається отримати запрошення в балетну школу в Неаполі. Але вона його відхиляє. Їй гіршає.

У 1930 році Зельді ставлять діагноз “шизофренія”. Деякі дослідники сумніваються щодо цього діагнозу, вважаючи більш вірогідним те, що у неї був біполярний розлад, а дехто каже, що затяжна депресія і що ін’єкції інсуліну та електрошокова терапія тільки погіршили її стан. Деякий час вона лікується у європейських клініках, але згодом, у 1931 році вони разом із Скоттом повертаються в Америку. Він їде у Голлівуд, вона – в психологічну клініку в Балтиморі, де за шість тижнів пише свій єдиний роман “Врятуй мене, вальс”. Дехто каже, що у неї був творчий сплеск енергії, а дехто, що вона хотіла втерти носа Фіцджеральду, який писав свої книжки роками. Зрештою, вона надсилає роман Максу Перкінсу, де його читає приголомшений Скотт: текст наполовину автобіографічний. Фіцджеральд приїжджає до Зельди в клініку, вони довго сваряться, він звинувачує її в тому, що вона написала публічно про їхнє особисте життя, що вона взагалі третьосортна письменниця тощо. Причина такої реакції була очевидна: Скотт хотів використати свої матеріали в своїй наступній книжці. Тим не менш, “Врятуй мене, вальс” таки надрукували.

Зельді знову гіршає. Вона починає чути голоси в своїй голові. Багато малює, пише новий роман. Скотт тим часом працює в Голлівуді за 1000$ в тиждень, заздрить успіху Гемінґвея і заводить коханку. Коли їхню доньку Скотті виганяють з школи-інтернату, він звинувачує в цьому дружину. Зрештою, починає її ненавидіти, казати, що вона зіпсувала його життя. 20 грудня 1940 року Скотт, після відвідин театру, відчув запаморочення. Наступного дня у нього стається летальний серцевий напад. Зельда до кінця свого життя перебуває у психлікарні. 10 березня 1948 року, внаслідок пожежі, вона помирає.

Марія Глух

Читайте ще:

Аліса Ошеде: вісім дітей, 34243 листів і один художник

Стосунки Вашої мрії: Моне + Клемансо

Як не вийти заміж за Франца Кафку?

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021