Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Ексцентризм.Кохання.Сповідь.Фредді.Частина I.

Pre.S. Для того щоб максимально зануритися в атмосферу роздумів та налаштуватися на нашу хвилю, пропонуємо вам увімкнути музику, під яку цю статтю було створено: Maria Callas| Queen | Pink Floyd|The Rolling Stones| Tomaso Albinoni|Dustin O`Halloran

“Моє кохання небезпечне.

Але кому цікаві безпечні почуття?

Я одержимий коханням,

незважаючи на тещо воно приносить

стільки смутку, муки й  болю.

І я ненавиджу любов, тому що

її не можна контролювати”

Хто ж він, найгучніший ексцентрик світу музики, гравець із долею та моментом, безстрашний воїн нонконформістської армії? Якби Даль досі жив, ім‘я Мерк’юрі було б зараховано до його словника синонімом “революції”. Він хотів жити, міг насолоджуватися миттю й дарувати це відчуття. Фаррух чи Фредді? Булсара, чи, все ж таки, Мерк’юрі? Спокій чи битва? Відчайдушна війна з собою та світом. СПОВІДЬ.ПОЧУТТЯ.СВОБОДА.ЗАМКНЕНІСТЬ.БИТВА.

ГлаваV.Життя.Віра.Боротьба.

Крок1.Життя.Killer Queen.

Будь-яку яскраву історію складно почати без почуття відповідальності за збереження її нетривіальності. Цей чоловік особливий у житті мільйонів, тож це не один з численних переказів історії генія, а наша сповідь. Фаррух Булсара, танзанійський хлопець, зороастрієць, народжений у складний 1946 рік, був приречений революціонувати та захоплювати. Його хрестом була гучність у всьому, але чи хотів він цього? Фаррух був первістком Бомі і Джер Булсари. Коли хлопчику виповнилося шість, народилася його сестра Кашміра, і родина переїхала до Мумбаї, Індія. Але школу, яка б задовільнила потреби маленького урагану, знайшли далеко від місця проживання – у Панчгани. Там обдарованість хлопця проявлялася кожного дня у спортивних, інтелектуальних і музичних змагання. Зупинившись у тітки шестирічний хлопчик став самостійним і дорослим духовно. Загалом він мав дві пристрасті: мистецтво та спорт. Приятелі Фарруха й гадки не мали, що його малюнки – перші кроки генія. Він постійно експериментував з фарбами, техніками, створював яскраві та оригінальні композиції. Хлопець ще знайде себе в дизайні та графіці, вступивши у 1965 до престижного коледжу Ілінг у Лондоні, а свої дипломні роботи подарує сестрі: пальта, створені за допомогою різних технік, матеріалів, текстур і кольорів, які гармонійно поєднуються між собою. Булсара не займатиметься цим професійно, але використає цей талант для створення своїх сценічних костюмів. Але поки Фаррух підкорює шкільні олімпи з новими рекордами. Атлетика, теніс, хокей, бокс – це неповний перелік спортивних захоплень хлопця. Часу він мав обмаль, але на відраду знаходив завжди. Нею стала музика. Погодьтеся, складно втримати чотири октави життєдайної сили в собі. Першим, хто це помітив, був директор школи, який звернув увагу батьків на цей феномен. Але Фаррух був сміливцем і почав діяти сам. У дванадцять років він разом із друзями заснував гурт “The Hetics”. До титулу короля сцени було далеко, але хлопець легко завойовував шкільні дискотеки та конкурси.Юнака відрізняла особлива людяність й небайдужість, що здружило його з однокласниками, серед них більша частина була з Великобританії, країни-колонізатора Індії. Ім‘я “Фаррух” здавалося їм складним у вимові й надто незвичним, а ось Фредді було влучним і не менш яскравим, ніж хлопець. Але в сім‘ї воно не прижилося. У цей момент Фаррух вперше зустрівся з Фредді, ще незнайомим і таким далеким, вони запам’ятали один одного.

У 1962 році шістнадцятирічний юнак закінчує індійську школу й переїжджає з усією родиною до рідного Занзібару. Цей період був складним для країни, яка, щойно стала незалежною:  масові заворушення, повстання, зміна влади, хаос і безлад. Тому родина емігрує до Великобританії. Починається новий етап життя виконавця: навчання в коледжі, креативна компанія, вечірки й нав’язана мета бути яскравіше, вище і гучніше, ніж інші. Цим жив кожен, кого хоч якось зачіпала ця тусівка, але не Фаррух. Йому не потрібно було шукати кардинальні й ексцентричні образи, адже він і так був сповнений ними. 60-ті роки стали особливими для країни: пацифізм, нонконформізм, хвиля реформ, спричинена бурею війн і ліберальним циклоном. Як результат світ отримав тих, хто не боявся говорити про дійсне й актуальне: молоді діячі нового неприборканого мистецтва. Серед них – Булсара. Фаррух давно прагнув повної самостійності, але батьки не хотіли відпускати сина. “Він яйця зварити не може!” – запевняла мама. Кашміра ж заперечувала, що братової кмітливості вистачило б ще на декількох. Однак шляхом умовлянь й аргументів сім’я відпустила хлопця. Джер і Бомі хотіли, щоб він став успішним юристом чи бухгалтером, мовляв, це найкращий варіант. Але Фаррух обирає шлях “нероби” і винаймає невеличкі апартаменти в одному з найбогемніших районів Лондона – Кенсінгтоні.


“У плані фінансів я безнадійний. Ніколи не збирав, витрачав все до цента, навіть коли був бідним. Я обожнюю влаштовувати свята, дарувати подарунки, оточувати себе вишуканими речами. Але я так багато працюю, що навіть будинок в Лондоні купив по фотографії: не зміг вибратися, щоб подивитися особисто”.

Спраглий до музики хлопець з навіяними спогадами про музичне минуле, самотужки опановану гітару, й чотири класи фортепіано не давали спокою. Тож друзі швидко отримують можливість творити й епатувати. Гурт “Smile” мав рухатися далі, виконавцям бракувало простору й свіжості, тож провокаційний вир був до їх послуг. Як монархічна країна, Англія довго культивувала королеву, визнаючи її недоторканість й беззаперечність її рішень. Саме на цей період припадає схизма поглядів населення і світ потребує нового монарха.  Фаррух, попрощавшись із минулим, передає себе до рук Фредді, тепер вже Мерк’юрі! З’являється гурт “Queen” – нова королева у грі. Найреволюційніший хід конем. Вони змінили те, що було раніше: рухи на сцені, музичні маніфести, зовнішній вигляд – все, що могло привернути увагу до проблем людства. 1973 року вийшов перший сингл “Seven seas of Rhye”, сповнений фірмовими соло гітари й ритму: чотириоктавний тенор Фредді, почутий широкою публікою, отримав свободу. Вже через рік, у 1974, Queen випускає хіт, який приніс їм пропуск до BBC, тур Америкою й Британією – “Killer Queen”. Софіти. Визнання. Іскра.

Всього цього могло б не бути, якби не знайомство з Мері Остін у 1969 році. Дівчина підкорила майстра неприборканістю й НЕідеальністю. Фред часто наголошував, що ніколи б не вижив у колі бездоганних. Сама ж дівчина не одразу зрозуміла унікальність хлопця: “Спочатку він налякав мене екстравагантністю, але разом із цим інтригував, не був схожим на інших”, – згадує Остін. Було  складно побачити простого й боязкого хлопця під образом впевненого, яскравого відчайдуха – але їй вдалося. Саме Мері зрозуміє наскільки Мерк’юрі самотній, неприйнятий, скутий і наскільки хоче видертися назовні. Фредді боявся кохати, але, сам цього не усвідомлюючи, екзальтовано кохав. Мері чи не єдина, хто змогла віднайти істинного Фреді. Тільки з нею цей завзятий фанат розкоші знайшов щастя в крихітній кімнатці за 10 фунтів. Вони не поспішали, не прискорювали і так швидкий плин подій, насолоджуючись кожним моментом.

“Ми були щасливі, але не будували планів на майбутнє, – згадує вона. – І про весілля не говорили”.

Сніг. Вечір. кудлаті сніжинки у чорному, немов смола, волоссі хлопця. Стукіт. Мері відчинила двері, перед нею стояв змерзлий коханий. В його очах була рішучість і невпевненість водночас, страх і відвага, щастя та відчай. Тремтячою рукою він просунув дівчині маленький пакуночок з перстнем із нефритом. Тиша. Внутрішній галас. Очі. “Так! На який палець його натягнути?” – спантеличено спитала Остін. Ця каблучка була знаком відданості та актом капітуляції – відтепер жодних масок. “Ти найдорожче, що я маю. Ти кохання всього мого життя…”– шепотіли Фаррух і Фредді.

Тандем Мері та Мерк’юрі не вимагав узаконення відносин. Але, як і кожна дівчина, вона мріяла про білу сукню. Проходячи повз антикварний магазин, Остін побачила саме ту, яку хотіла. Ввечері, наважившись на серйозну розмову, вона сказала, що хоче стати офіційно його дружиною. Фред мовчав, дивне відчуття відчуженості стискало груди. Він був упевнений, що ця жінка найближча серед усіх, але… У 1975 році він присвятив їй пісню “Love of my life”, мовляв, відпусти, пробач і пам’ятай, що я тебе кохаю. 1976 рік став завісою: він наважився зізнатися дівчині у власній бісексуальності, щоб не змушувати її страждати. Однак Мері його не залишила: вона давно все розуміла й гостро відчувала той жах, з яким Фреді споглядав світ.

Мерк’юрі підкорював серця й нові п’єдестали: світ обожнював й ненавидів дивака, який самознищувався від невизначеності власної сутності. Гроші. Слава. Гедонізм. Але… Єдине можливе рішення проблем він вбачав у постійній присутності Остін поряд, тож Мерк’юрі купив коханій найкращий будинок поруч із власним помістям.  Але життя тривало. У Фредді з‘явилося нове “кохання”: молодий помічник виконавця Пітер Фрістоун. Мері теж закохалася в художника-початківця Пірса Кемерона, але це з обох сторін нагадували спробу забуття й пошуку, а не почуття. Ні Мерк’юрі, ні Остін не віддалилися один від одного. Згодом у дівчини народжується син, хрещеним якого стає Фредді. Мері буде згадувати, яку кількість уваги та любові приділяв її дітям Мерк’юрі, і що саме він подарував їм гідне майбутнє.

Вони разом подолали найскладніші моменти, розділили найяскравіші миті, але все ж після смерті виконавця залишилися неоднозначні відгуки щодо їх стосунків. Люди намагалися знайти щось негативне, але безрезультатно. Відповідь залишилася між ними. Згодом дівчина розійшлася з Пірсом, зустрівши свого другого чоловіка, але так і не змогла покохати – через декілька років все скінчилося. У 1998 році Мері припинила пошуки: її серце пішло разом із найбільшим коханням. Пара була разом до останнього і на згадку про себе Фредді залишив більшу частину статків саме Мері. Зараз сімдесятирічна леді Остін проживає в Гарден Лодж, успадкованому після смерті виконавця, оберігаючи його та честь коханого від всюдисущих фанатів. Вона єдина, хто володіє таємницею захоронення праху виконавця, зберігаючи її вже більше двадцяти семи років, як і заповідав Мерк’юрі. Ці стосунки були не просто романом – вихором, емоцією, тихим шумом й гучним мовчанням, порятунком; а Мері – музою й ангелом охоронцем надвразливої душі майстра.

“Я б воліла, щоб все було навпаки. Я повинна була померти першою, нехай краще б він сумував за мною, ніж я за ним”.

Шоу неодмінно буде тривати. Іронічна посмішка долі подарує йому костюм дивака й самовпевненого егоїста, прирікши на вічний карнавал. Квиток в одну сторону до кінцевої “фатум”, через проміжну “забуття”.

Далі буде.

SashaV.

Читайте також:

Марина Абрамович: митець має бути сам

Джо Дассен.Лікар.Батько.Самітник.

Якби буря була людиною: Alexander Mcqueen.

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021