Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Гертруда Стайн: дикі звірі або де шукати втрачене покоління?

Вона захоплювалася сучасним мистецтвом до того, як це стало мейнстрімом. Збирала під своїм дахом покалічені душі, аби вилікувати свою. Її називали хресною авангарду, “братом” Гемінґвея і матір’ю втраченого покоління. Розбираємося у родинних зв’язках Гертруди Стайн і творчого бомонду ХХ століття.

1905 рік. Осінній салон. Вперше в одному залі зібрали полотна Анрі Матісса, Андре Дерена, Альбера Марке, Моріса де Вламінка, Кеса ван Донгена, Чарльза Камуана і Жана Пюї, які вкупі випромінювали потужну енергію барв. “Горщик фарби жбурнули в лице громадськості” – писав критик Каміль Моклер. А Луї Восель пішов далі й прокоментував виставку так: “Донателло серед диких звірів”. Полотна викликали бурю невдоволення та глузування зі сторони публіки. А подалі від шаленої юрби стояла пара в дивних вельветових костюмах. Він – високий, худий, в окулярах і з рудими вусами; вона – міцна, статурна, з темними очима та головою римського імператора. Обом судилося зібрати під своїм дахом на Флерюс, 27, чи не всіх “дикунів” тогочасного артистичного бомонду. Але то буде потім.

Зараз 1874 рік. У родині заможних євреїв-емігрантів народилася донька. Назвали її Гертруда. І було в неї четверо братів та сестер, але найближчим став Лео. І був у неї батько Деніел – холодний, суворий, авторитарний, який своїми амбіціями задавлював дитячі мрії. І була мати Амелія – темпераментна, вперта, інколи істерична.

1891 – через три роки після смерті матері помирає батько. “Тоді наше життя без батька стало приємним” – згадує Гертруда, але все не було так просто. По собі Деніел залишив 480 акрів землі, акції декількох компаній і численні борги, з якими довелося розраховуватися старшому сину Майклу. Хатні клопоти лягли на плечі сестри Берти. А Герта з головою занурилась у “темні та протяжні” часи свого дорослішання. На перший план вийшли дві основні слабкості – “книжки і їжа, їжа і книжки, і те й те неперевершене”. Вона повертала себе в період раннього дитинства, до “відчуття повного задоволення через те, що по саме горло ситий”. Але Гертруда до п’ятнадцяти років вже встигла насититися глузуваннями через свою неподібність до інших, самотністю і відчуженістю. Треба було щось змінювати.

1373782

Щасливі діти після смерті батька


Так, у 1893 Гертруда їде за Лео в Гарвард, займається англійською та психологією, списує блокноти, намагаючись втілити свої думки в традиційних формах оповіді. Не виходить. У 1889 вона переводиться до медицинського коледжу, аби зрозуміти тонкощі “жіночої істерії”. Перші два роки Герта була зразковою студенткою, але нерозділена закоханість у старшокурсницю Брін Мор перекреслила всі плани. Перманентні істерики, надмірна емоційність, неконтрольованість почуттів, які і були предметом її наукових досліджень, не дали скласти випускний іспит. Її відрахували, проте Гертруда казала, що пішла сама. І подалася знову за Лео, тепер вже в Європу.

STAIN_Gertruda3

Гертруда – зразкова студентка


Лео тим часом подорожував, займався літературою, захоплювався колекціонуванням і врешті осів у Парижі на вулиці Флерюс, куди і переїхала згодом Герта. “Париж був тим містом, де треба було бути. І ми там були”. Коли Лео вперше взяв Гертруду з собою в галерею колишнього циркового клоуна, аби купити полотно молодого іспанського художника, вона спочатку відмовилася внести свою частку. “Я не хочу дивитися на ці жахливі мавпячі ноги”, – протестувала Гертруда, на що галерист запропонував обрізати нижню частину і продати лише голову. Це було занадто навіть для дивних американців. Лео купив картину потайки, а Гертруда ще довго дорікала йому, поки сама не полюбила її. Так в колекції Стайнів з’явилася картина Пабло Пікассо “Дівчина з кошиком квітів”.

дівчинка-26

Дівчина з кошиком квітів. Пабло Пікассо


Наступною була “Жінка в капелюсі” Матісса, яка наробила галасу на Осінньому салоні. Лео і Гертруда заплатили 500 франків за те, що інші не хотіли брати й задарма. І цим врятували ще одного невідомого та бідного художника. Колекцію з часом розширили полотна Гогена, Сезанна, Греко, Брака, Ренуара, Воллотона, Мангена, Пюї. Будинок Стайнів перетворився на чергову цікавинку міста, куди навідувалися в пошуках чогось незвичного.

Лео став затятим пропагандистом сучасного мистецтва, тому, аби поділитися своїми напрацюваннями, думками, аналізами, започаткував традицію суботніх зустрічей. Запрошували художників, письменників, поетів – друзів і незнайомців. Пили чай, вечеряли і говорили до глибокої ночі. Американский письменник і журналіст Хатчінс Хапгуд описав приємну і чарівну атмосферу – просту, людяну, без надмірної маніжності. Компанія завжди збиралася неоднорідна. У різних кутах салону можна було почути півдюжини європейських мов. Прийти міг будь-хто. І всі приходили: аби побути серед тогочасної богеми, аби поговорити про мистецтво або висміяти його і піти, так і не зрозумівши, що побачене вже змінило їхнє світосприйняття.

Снимок

Салон Стайнів на вулиці Флерюс


Гертруда пристрасно любила нові знайомства і часто казала: “Дайте мені нові обличчя”. При цьому вона рідко прив’язувалася до людей і колекціонувала не тільки картини, а й цікавих, вишуканих, дивних особистостей – сувеніри на пам’ять або дари, покладені на вівтар її слави. Незамінних не було. Гертруда відшукувала ексклюзив, а оберігати його залишала іншим. Деякі були занадто крихкі і розбивалися. Гертруда ненадовго засмучувалася, але радість нової дружби заспокоювала переживання від втрати попередньої.

1906. Дружба між Пікассо і Стайн міцнішає. Художник пише портрет своєї покровительниці. Пише довго, з кількамісячними перервами, з купою сеансів. Жоден з тих, хто бачив портрет, не знайшов схожості з оригіналом. На що Пікассо відповідав: “Вона такою стане”. Стане тоді, коли остаточно викує свій талант.

gertrude-stein-07

Гертруда кує свій талант разом з Пікассо на віллі в Іспанії