Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Вітер, танці, божевілля: Іоан Георг П(е)інзель

Шорти на вулицю вже не вдягнеш. Сонцезахисні окуляри потрібні лише, щоб люди в метро не жахалися невиспаних очей. А кульбабове вино не продається. Пані та панове, літо вичерпалося. Діставайте з шафи драматично-чорні пальта й закутуйте душу вітрами поезії.

Тренд на фотографії зі Львова у жовтому листі актуальний щороку. Але ми пропонуємо подорожувати туди не задля світлин. Їдьте по какао, Курбаса, меланхолію і Хоткевича. А також по скульптури львівського Мікеланджело – Іоана Георга Пінзеля. Його роботи – це танець, театральне дійство та вітер. Моделі – божевільні з міської психлікарні. Втім, його “Самсон” привабливіший за київського “красеня” на Подолі. Розбираємося, як почати осінь зі скульптурного божевілля, а не з сезонної чорної жаби на грудях.

“Самсон”


Пінзель – це не пензель

Прізвище скульптора легко переплутати з пензлем для малювання. Хоча можна обмовлятися, бо невідомо чи то був справжній last name Іоана Георга, насмішкуватий псевдонім чи серйозний лінгвістичний задум. І хоч ми  жартуємо-мудруємо, для істориків мистецтва – це трагедія. 

Уявіть, що це Пінзель, бо справжнього портрету не збереглося


Де народився Пінзель і хто його батьки – невідомо. Кажуть, він чех або німець, який виріс в Австрії. Освіту митець здобув в Італії або Польщі, а жив і працював у Львові. Або ж це все траплялося в будь-якому іншому порядку (від перестановки доданків сума не змінюється). Іоан Георг Пінзель – привид українського мистецтва. Його біографія така ж “примарна”, як і він сам. Навіть рік народження точно не відомий. Це або 1715, або 1725. Із датою смерті так само: 1762 чи 1782 – вибирайте собі до вподоби. Відомо лише, що він любив Галичину. Тут і творив.

Після навчання чи то в Італії, чи то в Польщі Іоан Пінзель прибув до Західної України. Чим він тут займався – ще одна загадка. Однак, у 1742 році граф Потоцький взяв Пінзеля під свою опіку. Скоріш за все, у скульптора до цього вже були якісь роботи та стаж, а, мабуть, і сформований стиль. Тоді  будувався новий костел у Бучачі. Граф запросив Іоана прикрасити його. Пінзель узяв у руки пензель (насправді, інструменти й уяву) і створив шедевр – вівтар із синього мармуру й скульптурну групу святих із білого. Незвичним було те, що зображена Діва Марія тримала в руках книгу – це свідчило про феміністичні настрої майстра. 

Через кілька років саме під бучацьким вівтарем Пінзель одружився із вдовою Маріанною Ельжбертою Кейтовою. У них було двоє синів. Старшого назвали на честь найближчого друга Іоана – архітектора Бернарда Меретина. 

Причини смерті майстра такі ж загадкові, як і все життя. Він помер або від хвороби, або вчинив самогубство. Останнє припущення підтверджує те, як поховали митця. Традиційно самогубців ховали поза кладовищем. Могила Пінзеля знаходиться за межею старого цвинтаря. До того ж, це плаский надгробок без епітафії. Зазвичай, відомих людей, до яких належав Іоан у свій час, ховали в склепах з пишними скульптурами. У львівського Мікеланджело лише табличка з іменем без років життя.

Іоан Георгій Пінзель багато працював у різних місцях із різним матеріалом. За все життя майстер створив близько 200 скульптур. Збереглося лише 70. 

Є легенди, що Пінзель був божевільним, бо нищив свої портрети. Єдине умовне зображення майстра, яке ми маємо – це чоловіче викривлене обличчя на плечі ангела. Мистецтвознавці припускають, що це сам Пінзель, який під кінець життя настільки збожеволів, що не бачив межі між реальністю і мистецтвом.

Після смерті майстра не згадували. Скульптури Пінзеля залишалися в монастирях і костелах. Над ними знущалися то пристрасні вірянини, які розфарбовували роботи на свята, то радянська влада, яка використовувала їх для розтоплення буржуйок. Лише у середині ХХ століття Іона Георга перевідкрив польський мистецтвознавець. Зараз за Львовом є музей Пінзеля. А також його роботи виставляли в Луврі впродовж трьох місяців. Французькі мистецтвознавці фанатіють від українського скульптора. 

Зараз тривають пошуки втрачених робіт майстра. Може, й у вашої львівської чи тернопільської бабусі за стодолою завалявся підозрілий камінець чи шмат дерева.

“Жертвоприношення Авраама”



Пінзель – це вітер у дереві й камені

Якщо поглянете на будь яку скульптуру майстра, ви відчуєте вітер. Він колише одяг. Волосся. Ваші почуття. Рухає все. Припускають, що Пінзель навчився цього у прибалтійських авторів. Вони створювали скульптури для носів кораблів. Вироби мали бути з липи  і зображати рух, наче одяг і волосся героїв скульптур розвіває погожий вітер.Більшість скульптур Пінзеля теж виготовлені з липи й мають вигляд зупинених під час виконання танцю або сценічної ролі. Це театральне дійство “Жертвоприношення Авраама”. Чи “Розп’яття Христа”, в якому до загиблого Ісуса з драматичним острахом підходять Марія та інші канонізовані постаті, щоб оплакати тіло. Схоже на те, що Пінзель поставив світ на павзу. Зупинив момент перед вчиненням дії або на її середині. Одяг героїв дерев’яних скульптур може нелогічно літати в повітрі. Або нависати над тілом. Він завжди пофарбований у золотий, щоб підкреслити його декоративність. Загалом, одяг завдяки своїй пластичности та абстрактности міг би бути самостійним витвором. Проте тільки разом з тілом він набуває контексту та емоційного забарвлення. Стає геометричним продовженням динаміки тіла. 

Скульптура дихає. Христос на “Розп’ятті” востаннє випускає повітря, легені спустошуються, а тіло Ісуса розм’якає й опускається.


Щодо героїв скульптур Пінзеля, то моделями для них були психічно хворі люди з міських будинків для душевно нездорових. Майстер вбачав щось незвичайне й унікальне в їхніх рухах. Дивно викривлені руки, яскраво виражена емоційність, напружені м’язи, божевільний погляд – безумці надихали Пінзеля. Він надмірно викреслював мускули, зображав великі сльози та феєрію у виразі. Для майстра емоційність була важливішою за анатомічну коректність. Динаміка божевільних була різноманітною. Тому кожна скульптура має свій темп. Своє власне відчуття часу.

Деякі вважають дерев’яну скульптуру Пінзеля неорганічною та некрасивою. Незвичність форм тіла та їхній гротеск відштовхує. Що ж, якщо дерево не смакує, скуштуйте камінь. Багато скульптур Пінзеля з цього матеріалу знищені, бо розташовувалися на вулиці, де за ними не доглядали. Однак собор св. Юра у Львові прикрашений одразу трьома роботами майстра, які досі не розсипалися. Над будівлею постать самого Юрія Змієборця, а над входом святі Леон і Атанас. Це пізні скульптури Пінзеля, які припадають на початок доби рококо в Україні. Вони відрізняються рухливістю меншою за дерев’яні. Динамізм проглядається не в поставі, а в зовнішніх елементах – одязі та кучерявому волоссі, яке розвівається деталізованими закрутками. Сам герой хоч і рухається, проте цей рух кам’яний. Він не передає динаміки дерева, майже статичний. Хоча й тут проявляється авторський стиль Пінзеля. Постаті святих Леона і Атанасія намагаються пританцьовувати, але дуже сором’язливо.

“Святий Юра”


Остання робота майстра “Святий Онуфрій” зображує аскета, який провів сорок років на самоті, харчувався плодами з дерева та вічно молився. Це був настільки “духовно прокачаний” чоловік, що навіть леви не сміли на нього нападати. Але злі люди зрубали дерево. І Онуфрій молиться богу, аби той покінчив з його життям і стражданнями. Він здіймається з колін, його довга борода розвівається на вітрі, під ногами – смиренний лев і зрубане дерево, а на обличчі – екстаз. Наче Онуфрій тут і зараз зноситься на небеса. Цю скульптуру вважають епітафією автора самому собі. Пінзель, скоріш за все, мав складне життя й страждав, як справжній митець. За свої муки він хотів бути увіковічненим, знесеним на небеса. 

“Святий Онуфрій”


Зараз ця скульптура перебуває в одному селі на Тернопільщині. Для мешканців вона настільки важлива, що вони відмовилися надати її для виставки у Луврі. Аби ніхто не зміг вкрасти чи зламати скульптуру, селяни заховали її в одній із катакомб у скелі, шлях до якої знають тільки вони.

Тож їдьте до Львова. Передусім аби випити філіжанку меланхолії. А тоді –танцювати в екстазі разом зі скульптурами Іоана Георга Пінзеля. Ставайте  божевільними й позуйте якомусь скульпторові. А якщо не хочете вилазити з кімнати в холодну осінь, переглядайте світлини робіт майстра. І божеволійте (від захоплення, звісно ж).

Гаврилюк Олексій

Читайте також:

Історія ню: чоловіки

“Променисте дитя” Жан-Мішель Баскія

Реальне не можна уявне: що таке фантасмагорія

Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Маєте запитання? Напишіть нам на pustoproject@gmail.com

  • Telegram
  • Facebook
  • Instagram

© Пусто, 2021