Ваша підтримка забезпечує створення контенту, існування проєкту і його авторів та авторок

Вінсент ван Гог: крізь соняшники до зірок

Вінсент ван Гог робив усе, щоб зацікавити публіку: пив абсент, курив трубку, страждав від нападів депресії й покінчив життя самогубством. Щоправда, з публікою він поспішив років на сто. Зараз навіть далекі від мистецтва вгадують його фірмовий почерк, ставлять йому численні діагнози й купують шкарпетки із “Зоряним небом”. За життя ж картини Вінсента купував хіба що молодший брат. У матеріалі розбираємося, як ван Гог пройшов шлях від сором’язливого рудоволосого хлопчика з нідерландської провінції до одного з найдорожчих художників сучасності.

30 березня 1852 року в родині священика Теодора ван Гога народився хлопчик Вінсент. Втім, він прожив кілька годин. Його поховали на цвинтарі біля церкви, де проповідував батько.  Через рік, 30 березня, в домі ван Гогів у Зюндерті знову пролунав дитячий крик. Чи то було друге пришестя, чи то батьки подбали про майбутні психічні розлади дитини, але новонародженого теж назвали Вінсентом. Хлопчика “перетворили” на живий пластир, який утримував розбите серце.

Щонеділі рудоволосе дитя на шляху до церкви проходило повз могильну плиту із своїм іменем. Не дивно, що Вінсент ріс тихим, замкнутим і сором’язливим. Проте цікавився мовами і мистецтвом. Матір, яка походила з родини відомого гаазького палітурника, багато часу проводила з сином, перемальовуючи пейзажі й натюрморти.

У 1864 році Вінсента відправили до школи-інтернату. Хлопчик важко переніс розлучення з родиною. Навіть дорослим він згадуватиме в листах жовтий віз, який віддаляв його від батьків, та сірі мокрі дерева вздовж дороги. Через два роки він змінив інтернат, але й звідти втік додому і поклав край своїй традиційній освіті.

VanGogh-Vincent.ru

Вінсент, коли йому нагадують про школу


У родині ван Гогів можна було піти двома шляхами: або стати, як батько, священиком, або, як дядько, – галеристом. Вінсент спробував обидва. Завдяки родичам він влаштувався до художньо-дилерної компанії Goupil & Cie.

Вінсенту подобалося мистецтво. За хорошу роботу його перевели до Лондонського філіалу. Там хлопця спіткало нерозділене кохання й депресія. Стурбовані згубним впливом Лондона, родичі сприяли переведенню хлопця до Парижа. Тоді, у 1874 році, відбувалася виставка імпресіоністів, але ця епохальна подія оминула заклопотаного юнака. Він повернувся до Лондона, звідти – знову до Парижа і ніде не зміг знайти собі місця. Зрештою, Вінсента звільнили через непостійність.

This slideshow requires JavaScript.

Тоді хлопець звернувся до Бога: він зачитувався Євангеліями й заучував уривки на пам’ять. Після кількох років скитань, Вінсент стажером-проповідником потрапив на південь Бельгії, до бідного шахтарського району Боринаж, який називали “містом чорної землі”. Вінсенту ж воно нагадувало пекло: виснажені, голодні чоловіки, жінки й діти, в шкіру яких глибоко в’ївся вугляний попіл, байдуже дивилися на світ й приречено виконували обов’язки. Ван Гог всіма зусиллями намагався очистити їхні душі від бруду, страждань і злиднів: роздавав речі, продукти, нехтував власним здоров’ям і зовнішнім виглядом, допомагав жінкам й навіть спускався до шахти. Це був період самозречення. Його вважали божевільним і шанували як Господа, а Вінсент, натомість, звинувачував себе у неспроможності їх врятувати. Єдине, чим він міг зарадити – показати світові невідомих людей підземелля, які щодня ризикують життям і майже забули світло сонця. Він робив начерки понурих працівників і мріяв написати справжню картину.

Вдалося. У 1885 році Вінсент написав “Їдців картоплі”. І хоч вони й натхненні сірими краєвидами Нюена, це відголоски його життя в Боринажі. На полотні зображена сільська родина за скромною вечерею: картопля і кава. Бідний будинок, темна кольорова палітра й грубі вирази обличчя героїв створюють пригнічене враження.

297341

“Їдаки картоплі”, 1885.


Керівництво місії вигнало ван Гога через надмірну активність. Він описував це так: “Вони назвали мене божевільним, а я лише намагався бути праведним християнином”. Цей епізод завдав нищівного удару психіці Вінсента: у нього знову почалася депресія. Він розривався між мистецтвом і релігією. Якщо перше було його любов’ю, то друге – покликанням, місією. Вінсент переконався, що малювання й Бог – нерозривні.  Тоді до нього повернувся здоровий глузд. Оточення ж вважало, що він його втратив.

У 1885 році Вінсент переїхав до молодшого брата Тео в Париж. Останнього часто називали alter ego художника: ніби одній людині дали можливість провести життя дивакуватого митця й зразкового буржуа одночасно. Тео підтримував старшого брата, надсилав гроші в обмін на картини, які, можливо, хтось коли-небудь купить. Саме з їхнього листування ми знаємо про життя художника, оскільки збереглося близько 600 листів Вінсента. Через ескізи дехто навіть вважає їх витворами мистецтва.

This slideshow requires JavaScript.

Під час паризького етапу Вінсент відкрив для себе японську гравюру, імпресіонізм, світлі кольори й техніку “імпасто”. У його картинах з’явились ноти спокою й умиротворення. Знайомство з паризькою елітою також позитивно вплинуло на стан Вінсента. У товаристві Гогена, Деґа, Тулуз-Лотрека та Піссаро він відчував себе причетним до чогось більшого, ніж він сам. Тоді зародилась ідея створити комуну (не загірну) художників, які б разом працювали на благо майбутніх поколінь. У цей час він написав більше, ніж 200 картин, яким так і не вдалося завоювати симпатію публіки. Тоді митець вирішив утекти.

Нове пристановище художник знайшов у Провансі, з його наповненими сяйвом полями, свіжим повітрям й світлим небом. Вінсент любив Арль, але почувався чужинцем. Свої переживання він відтворив у зображенні привокзального кафе, що виділяється серед нічного спокою провінції яскравим, дратівливим світлом. У листах братові ван Гог писав: “Я хочу показати людям місце, в якому можна збожеволіти”. Контрастні кольори передають небезпеку, тривожність і неспроможність художника влитися в нове середовище.

ночное кафе в арле 1888

“Нічне кафе в Арль”, 1888.


Все ж Вінсент сподівався, що це місто, зокрема його Жовтий дім, стане ядром нової художньої генерації. Втім, на його запрошення відгукнувся лише Поль Гоген, який вирішив, що квиток на південь Франції обійдеться дешевше, ніж до Полінезії. Ван Гог із хвилюванням чекав друга, навіть створив серію натюрмортів із соняшниками, якими хотів прикрасити стіни аскетичного житла.

This slideshow requires JavaScript.

Але творчий тандем не вдався. Ексцентричного Гогена дратувала ще більша ексцентричність ван Гога, його байдужість до чистоти й періодичні загострення депресії. Поль жалівся, що Тео купив його як няньку невгамовному братові за обіцянку продати картини. Попри те, цей період був плідним для обох. Гоген написав портрет ван Гога, а той надав перевагу кріслові друга.

This slideshow requires JavaScript.

Обидва захоплювалися соняшниками (Гоген навіть намагався вирощувати їх у Полінезії) й брал